Книжкові виставки: як це буває

На книжковій виставці завжди можна побачити знайомі обличчя. Друзів, відомих письменників і ще людей, які викликають надокучливе свербіння: «Звідки ж я його знаю?..» Завсідниця різноманітних ярмарків видавців, світів книги і книжкових світів, я вже звикла до цього феномену і вчасно пригадую, що ті, кого не можу ідентифікувати – фанати українського літпроцесу, і бачились ми вже стільки разів, що упізнаємо одне одного, посміхаємось і вітаємось, але особисто не знайомі. Що ці люди роблять? Що вони сподіваються побачити нового?

Взагалі, відвідувачів книжкових виставок цікаво роздивлятися й вираховувати, за чим вони прийшли. Дідусі з онучками й підтоптані чоловіки років шістдесяти із поліетиленовими пакетами замість сумок, зворушливі молоді парочки і яскраві подружки-підлітки, жінки із кількома малими дітьми, які мишенятами розбігаються врізнобіч, коли мама намагається подивитись книжку, групки гопуватого вигляду хлопчаків -- оті самі «пересічні громадяни», притча во язицех, яких видавці й письменники мріють обернути у свою релігію книгопоклоніння (про що часто пишуть у статтях), але не до кінця вірять у їхнє існування. А вони не потребують навернення, їм треба «чогось новенького». Більшість із них абсолютно байдуже реагує на припрошення стендистів на чергову зустріч із автором видання, яким вони цікавились або й придбали. Їм треба нова книжка -- що не зрозуміло? – улюбленого автора або певної тематики. А частина, молодша, – навпаки, розпитує і мало не обурюється, коли кажуть, що автора взагалі тут не буде. Втім, специфіка книжкових виставок різна, але не за офіційним спрямуванням – боюсь, до цього нам ще як до Тибету пішки – а за атмосферою.

Ось зовсім скоро черговий Весняний київський міжнародний книжковий ярмарок (так офіційно, а в народі – «Медвін», за назвою виставкої компанії). Зали інституту фізкультури зазвичай півпорожні – хоч для відвідувачів це скоріше плюс, звісно, якщо вони не навантажені комплексом меншовартості. Залів цих лише два. Але виставка є виставка, а значить – ціни менші ніж у книгарні, і хтось та із видавців і потішить новинкою. Головне – аби були час та натхнення. Четвер-п’ятниця -- для школярів, студентів, домогосподарок, фрілансерів і пенсіонерів (виставка працює до шостої), а для робочого люду є субота. Тож прагматичної мети – накупити книжок – цілком реально досягти. А от, ткнувши пальцем у небо, потрапити на цікавий захід – не завжди. Якщо ти не мешканець фендому, ясно. Весняний київський ярмарок уже кілька років поспіль сполучений із «Порталом», фестивалем фантастів. У них своє життя: зустрічі із письменниками – зірками для «своїх» і невідомими не-фанам, робітні, презентації довгоочікуваних (прихильниками) книжок... А для всіх інших – довжелезний список презентацій, «круглих столів» та зустрічей із авторами спеціалізованих видань, підручників і художніх книжок, серед яких співвідношення маловідомих і знаних явно не на користь останніх. Але іноді бувають справді суперові імпрези – найчастіше це цікаві дискусії або можливість поспілкуватись із навдивовижу яскравою особистістю, а не якесь дійство, видовищності тут, здається, майже не практикують. Тож уважно вичитавши програму, між «Проблем викладання будови третього лівого двигуна на старших курсах середніх технічних навчальних закладів» і презентацій книжок на кшталт «Апокалипсис по-русски. Размышления о конце света», на «Медвіні» таки можна дещо для себе знайти. Якщо прізвища, наприклад, Забужко, Малярчук, Жадан, Ушкалов, Денисенко щось вам говорять.

На Форумі видавців у Львові атмосфера геть інша. Для прагматиків-книгопокупців плюс – те, що видавництв більше, і новинок більше. Мінус – пробитись до тих книжок – то таки випробування, натовп значно більший, ніж може комфортно розміститись у залах виставки. Але цікавого зазвичай вистачає. Особливо для аматорів укрсучліту і молодіжної творчості зокрема. Останні кілька Форумів «присмачені» літературним фестивалем, до того ж видаці презентують новинки, і навіть метри і зубри проводять зустрічі з читачами і всякі тематичні імпрези. Свято, карнавал, весела метушня – одне слово, ярмарок. Відвідувачі охоплені загальним божевіллям і, здається, фізично відчувають еманацію радості, збудження і проникаються нею. І не в останню чергу за цим відчуттям приходять у Палац мистецтв щовересня. Втім, і це не забезпечує повні зали: значна кількість заходів відверто «прохідні», аби було, аби на Форумі засвітитись, презентації якихось книжок, які презентування (а іноді й читання) за визначенням не потребують... Найпопулярніше проходить вечорами, по клубах, і щороку складнішим стає доступ туди. Пружина ажіотажу закручується дедалі тугіше. Які це принесе плоди – побачимо восени.

Ще є регіональні виставки - зворушливі, затишні, дещо сумбурні. Одеса, Полтава, Ужгород, Запоріжжя, наприклад, мають свої вистаки, більш чи менш регулярні. За всі не скажу, адже як на бразильський карнавал, плануючи наперед і корегуючи під те свої плани, їдуть хіба до Львову на Форум. Все решта – щасливий випадок, оказія для неавтохтонів.

Наприклад, Одеса в травні – казкова, і якщо є можливість опинитись там у двадцятих числах, то чому б не «загуляти» на «Українську книгу в Одесі» (а ще там є «Українська книга на Молдаванці» – книжковий магазин зрозуміло, на який вулиці). Один – правда, великий – читальний зал Державної бібліотеки населяють як «провідні» видавництва, так і місцеві. Друге значно цікавіше: серед видань можуть трапитись варті речі, а знайти їх ще десь напевно утопія.

Ужгородський «Книжковий Миколай» бере курс на Форум: програму насичують цікавими подіями й зустрічами, втім, при яскравості й потужності закарпатського літпроцесу, який зараз на підйомі (Мідянка, Гаврош, Луцишина, Ликович, Любка – варто скористатись отриманою тут інформацією, аби бути у перших рядах обізнаних із творчістю цих авторів, коли їхня слава пошириться за сині гори), це цілком реально. Видавці й письменникі з інших міст також приїздять на «Книжковий Миколай», а от читачі – виключно свої, місцеві.

Загалом, наш виставковий рух більше нагадує броунівський. Комерція, естетика, ідеологія тут присутні як випадкові домішки. І немає сенсу намагатись визначити закони, якими він керується. У цій суміші можна знайти щось корисне, поживне, а можна – витратити час. І передбачити це важко. Тож потенційному відвідувачу лишається користуватись давнім безвідмовним методом – методом тику...