категорії: інтерв'ю
Контрабас — філологи, які починали на банках з рисом
Українська земля багата талантами, а особливо полтавська губернія. Тепер у нас є окрім, Гоголя і Мазепи ще одне ім’я, з яким пов’язана Полтавська земля — це молодий, але сміливий гурт «Контрабас». Вони так стрімко трансформуються, що, народившись 31 січня 2006 року, вже встигли пережити два етапи своєї творчості: квартет і тріо.Тепер вони офіційно вступили у третій етап — знову квартет, але місце трубача зайняв баяніст. Презентація нової інкарнації «Контрабасу» відбулась на цьогорічному фестивалі «СлавськеРок». Хто ж вони насправді та що нам чекати від нового етапу їхньої творчості?
Чим для вас є контрабас, бо у вашому арсеналі цього інструменту не помічено?
Контрабас—це філософія, це, для нас, уособлення чи, певного роду, символ акустичної музики.
Тоді яким чином ви підбирали інструменти до свого гурту, за яким критерієм ви визначали, що цей інструмент буде, а цей ні?
Це відбувалось дуже поступово. Ми перепробували багато інструментів і, у якийсь момент, визначили, що електронну музику грати не можемо. Взагалі «Контрабас» завжди намагається бути у чомусь оригінальним. Не те, щоб аж пнеться, щоб зоригінальнічати, адже все, що у нас є — це, скоріше, наш спосіб самовираження, те, як ми можемо показати себе на сцені.
Як доволі молодий гурт, чим заробляє собі на хліб «Контрабас»? Це виключно музика чи щось взагалі недотичне до музики?
Намагаємось заробляти лише музикою, але коли вже стає скрутно, то ідемо на якісь підробітки. А так ми постійно в роз’їздах, тому ніхто офіційно ніде не працює.
Не будемо більше лазити по ваших гаманцях, а заліземо до вас на студію. Коли чекати наступний альбом?
Бачте, тут складно казати, бо матеріал вже є, залишилось тільки записати його. На це потрібні гроші.
Так ви їздите і заробляєте їх зараз?
Так серйозно з-приводу запису альбому ми, поки, не думали. У нас невеличке оновлення складу, бо певний час ми виступали втрьох, трубач від нас пішов, бо не мав можливості так часто з нами їздити на концерти. Він вирішив грунтовніше зайнятися психіатрією, власне, це його фах. А тепер ми знову стали квартетом, у нас з’явився баяніст, дуже хороший хлопчина. Випадково побачили його на сцені і вирішили, що він саме те, що треба.
Деякі ваші колеги з-за кордону стверджують, що у музиці головне не стиль і не напрямок, а «massage», тобто послання до людей, якась ідея. Яке послання у гурту «Контрабас»?
Ми залишаємося собою, але люди говорять, що ми несемо позитивну акустичну музику. Ми завжди намагаємося ставити себе на місце слухача, коли це нам подобається, то це і слухачеві сподобається. Не варто нести якусь глибоку філософію, чи ідеї, якщо це нікому не потрібно.
 |
З освітою все в порядку (сміється), але музичної освіти ні у кого немає. Ми з Ярославом філологи, ми вчителі української мови і літератури.
З приводу літератури, як виникла пісня на вірш Сергія Жадана «Речі, що завжди в ціні»?
О, тут ціла історія. Ми приїхали до Харкова на концерт, а Сергій нам допоміг розмістити наші інструменти у літературному музеї і, гуляючи містом, він сказав, що є проект пісень на його вірші. Ми запитали, чи можемо взяти участь у ньому? Він сказав, що так, можете, але у вас два тижні, витягнув нам свій «Капітал» зі словами пишіть, у вас два тижні. І за три репетиції ми її записали. На жаль, нагоди зіграти її з Сергієм нам ще не випадало.
Чи не збирається гурт «Контрабас», за давньою українською традицією, перебиратися до Києва?
На четвертому засіданні гурту «Контрабас» було ухвалено рішення, що Полтава — це центр всесвіту, тому ні. Знаєте, у Полтаві і дихається, і пишеться зовсім по-іншому, поки, залишимось тут. Все-одно ми часто подорожуємо із концертами. За два з гаком роки, що ми існуємо, було близько шістдесяти концертів. Майже кожні вихідні у нас десь виступ. От сьогодні на «СлавськеРок» ми презентуємо вже третій етап нашої творчості.
А дощ вас не злякав учора?
Ні в якому разі! Ми ще ніколи не виступали під дощем, тому були впевнені, що він до сьогодні закінчиться. Можна сказати, що ми возимо сонце за собою.
Хто вам із українських колег сподобався на фестивалі?
Із «Очеретяним котом» ми дуже добре товаришуємо, тому наша думка буде дуже суб’єктивною. З інших — це, звичайно ж, PoliКарп і франківці «Коралі». Останніх ми вперше чули вживу. Їх виступ був дуже щирим. Взагалі, ми дійшли до усвідомлення, що музика має бути щирою. Музичної освіти не маємо, моя музика починалась на банці з рисом, і з кожним концертом укріплювалась думка, що без щирості від артистів не має її від глядача. Бувало так, що ми виступали на якомусь корпоративі і більш молода аудиторія сприймала нас дуже добре, а топ-менеджмент стояв собі в стороні і кривив дуже неприємні міни, ну це зрозуміло, бо вони звикли трохи до іншого репертуару на своїх гуляннях. І ще така неприємна ситуація виникає, що одним людям не сподобалось і вони починають усім своїм знайомим розповідати, що це — повне лайно. Ми думаємо, що цього робити не варто, тому що це вираження людей і вони щось від себе вкладають у це.
А як тоді чинити, коли підходить людина і питає:»А як оці хлопці, «Віолончель»? Я їх ніколи не чув, але хочу послухати.», а мені не сподобались вони?
Звичайно ж не варто обманювати. Можна сказати своє враження, але з поправкою, що то є саме твоє суб’єктивне враження і, можливо, назвати причину чому саме подобається або ні. Це все є суто суб’єктивним і доводити або нав’язувати комусь щось не варто, все одно ніхто не повірить. Чи сказати, щось на кшталт:»Мені не подобається, що вони роблять, але те що вони роблять, вони роблять класно.» Тут не можна однозначно сказати, що той хороший, той поганий, кожен працює у своєму напрямку і намагається донести своє розуміння до слухача. А як це, вирішувати кожному для себе самостійно.
Чи є принциповим для вас те, що пісні тільки на ваші тексти?
Ні, у нас є пісні на вірші Романа Малко, Симоненка, навіть Поль Верлен для нас написав (сміються), нашого земляка Миколи Леоновича. Важко підібрати такий вірш, який підійде, який знаєш як проспівати і знаєш, що щиро зможеш його донести, бо нещирість карається законом. Ми граємо те, що нам близьке і сподіваємось, що слухачі теж це відчувають.
