Legalised Shysa. Національно-визвольні аспекти українського футболу.
Країну захопила футбольна лихоманка й на цьому фоні поява книжки Володимира Алмашина "Don't Stop – хроніки руху прихильників ФК "Динамо Київ" у спогадах очевидців" виглядає цілком очікуваним поверненням до коренів. Ця книжка цілком доводить твердження Жана Бодрійяра про те, що спорт вже давно перейшов межі власне спорту, й він зараз всюди: в бізнесі, в сексі, в політиці etc., а все зачеплено спортивним коефіцієнтом переваги, зусилля, рекорду, інфантильного самовираження.В умовах тотального придушення всього національного, футбол перетворився на єдину віддушину, крім кухонь, звичайно, куди масово виливалась національна енергія. Кілька промовистих цитат: "київський стотисячник – чи не єдине місце напівлегального народного волевиявлення"; "динамівські фанати вже тоді відрізнялися наявністю націоналістичних настроїв. У 1985-86 роках ми почали постійно співати на трибунах: "Жовто-блакитні наші прапори, Ми непереможні – шаблі догори!". Було чітке розуміння – "Динамо" (Київ) є столичним українським клубом, і фанати цього клубу повинні бути патріотами, завжди захищати честь нації і клубних кольорів"; "в Москві почали казати, що кияни несповна розуму, бо кидаємося один на п'ятьох, а п'ять – на сотню"; "20 вересня 1987 року... Це був такий матч, коли футбол відійшов на другий план – стався спалах справжнього вуличного націоналізму... Тоді натовп почав скандувати: "Україні волю!"...."; "за часів СРСР футбольний клуб "Динамо" (Київ) був символом супротиву Москві. Кожна перемога киян над "Спартаком" вважалася перемогою України над РСФРС, свідченням того, що нація не здається. Отже, за "Динамо" вболівала практично вся країна, від Ужгорода до Луганська, плюс численні прихильники з інших союзних республік"; "тоді, 15 років тому, була інша суспільно-політична ситуація – братство київських фанатів, сформоване на націоналізмі, на чіткому розмежуванні (ми – українці, вони – ні)."
Цей благородний вид спорту об'єднував країну тоді й цілком може об'єднати її зараз. Але футбол не був би футболом, якби він був лише політикою. З книжки також можна дізнатись багато цікавих фактів про субкультуру тодішніх вболівальників: про одяг, який вони носили, про дружні, чи навпаки, ворожі стосунки з вболівальниками інших клубів etc. Так всередині країни ворогували з "Чорноморцем" та "Металургом", а дружили з "Дніпром" й "Карпатами". Ззовні ворогували з "м'ясом" ("Спартак") та "Динамо" (Мінськ); "динаміків" ("Динамо" [Москва]) та "торпедонів" ("Торпеда") просто не сприймали всерйоз; "Зеніт" тримав нейтралітет; а дружили лише з "конями" (ЦСКА). Крім того, цікаво дізнатись про музичні смаки київських вболівальників, так "динамівський ексклюзив – слем під "Танці" ВВ. Легендарний супер-хіт Скрипки&Co органічно став супер-хітом хуліганської громадськості." З зарубіжного слухали також Ozzy Ozbourn'a й "Black Sabbath".
Ця книжка є однією з перших, якщо не найпершою спробою описати рух київських вболівальників. "Неймовірно, але фанатська шиза у нас досі не є повною мірою легалізована" – сумно зазначає один з учасників подій. Будемо сподіватись, що ця книжка послужить їхній легалізації. Legalize!
