Людина-павук 3 (Spider-Man 3)

Про Спайдермена, як про героя, щось інформативне сказати важко, оскільки червоно-синю фігуру не впізнають хіба що у найвіддаленіших куточках земної кулі, де ніколи не чули про цивілізацію. Відтоді, як хлопчисько, вкушений лабораторним павуком, набув здатності випускати з рук павутиння і став на охороні спокою свого міста, відловлюючи особливо небезпечних кримінальних злочинців та рятуючи гарненьких дівчаток, він став одним з найвідоміших і найприбутковіших комікс-героїв.

Останні ж досягнення комп’ютерних технологій допомогли двом частинам його кінопригод зібрати у глядачів півтора мільярди доларів. І ось цими днями незмінний автор усіх сучасних частин про антропоморфного павучка Сем Реймі показав світові своє третє творіння, яке у нашому прокаті назвали «Ворог у тіні». Як завжди, вряди-годи на нашу планету навідується якийсь монстр, або на самій Землі чергова наукова лабораторія породжує зле страховисько, і вони урізноманітнюють життя Пітера Паркера.

Цього разу, з примхливої волі Реймі, у Всесвіті відбулось відразу три такі події, тож на голову Спайдерменові звалилась відповідна кількість монстрів – іноземна потвора Веном, перетворений фізичним дослідом на живу купу піску злочинець Флінт Марко та старий приятель Гаррі Осборн, який нарешті вирішив помститися за смерть батька – Зеленого Гобліна. А щоб Пітерові не довелося напружувати лише м’язи, йому додали психологічних проблем – з його власним его, з коханою дівчиною, та з новою прихильницею, а саме – несподіваною Гвен Стейсі, котра в коміксі була першою дівчиною Спайдермена, вбитою Зеленим Гобліном до його закоханості в Мері Джейн. І з усім цим Пітеру доведеться впоратись лише за один фільм. Вважаєте, що зможе швидко?

Помиляєтесь. Бо Сейму Реймі, мабуть, набридло займатись п’ятий рік поспіль лише павуками і він вирішив закінчити все одним махом, чи може його брат Айван, який був залучений до роботи над сценарієм, втратив контроль над собою від рівня франчайзу, що потрапив йому до рук, і вирішив напхати до однієї стрічки побільше ідей, відчуваючи, що наступного разу таке щастя йому трапиться ще не скоро – одним словом невідомо чому так вийшло, але за один лише метраж фільмові потрібно було присудити найвищий рейтинг – за особливо вишукане знущання над глядачем. 140 хвилин, майже дві з половиною години – таке можливо в медитативних байопіках Скорсезе, але не в дитячому кінокоміксі. Хто хоч трохи мав справу з дітьми, зрозуміє, що стільки фізично не висидить жодна, тому батькам, від яких нащадки будуть вимагати походу в кіно, доведеться завчасно приготуватись до очевидних проблем.

Але якби неймовірна перевантаженість героями була єдиною неприємністю. Як каже народна мудрість – у семи няньок дитя без ока. Випадок з «Людиною-павуком – 3» її підтверджує, адже спроба Сема Реймі всидіти на стільцях режисера та сценариста, хай і за допомогою брата, відверто провалилася. Схоже на те, що лауреат двох Оскарів, патріарх Голлівуда Елвін Сарджент був більше зайнятий боротьбою з двома братами-спеціалістами з кінокоміксів, аніж доведенням до ладу сценарію.

У другій частині він сам-один чудово впорався з роботою, додавши до стандартної розважальної історії дрібку правдоподібної драматичності, яка була органічно вплетена в тканину стрічки, третя ж частина вийшла абсолютно неоднорідною, схожою на ковдру з погано зшитих між собою клаптиків – фільм з веселого і розважального різко змінюється на морально-серйозний, а потім відразу звалюється в псевдодраматичність, яка викликає спочатку сміх, а через кілька повторень – нудьгу, і зводить нанівець усі інші цікаві знахідки. А вони ж були – наприклад, кілька досить непоганих гумористичних ситуацій, які чомусь не розвинули далі, натомість почали додавати недоречної трагедійності – погано, коли люди, що не знають міри, беруться змішувати компоненти, які дуже важко поєднати.

Свій внесок у фільм зробив і сам Тобі Магуайр, який виявився неспроможним зіграти хоч трохи драматичності, а в смішних, чи принаймні таких, які повинні були б бути смішними, ситуаціях відверто перегравав. Звісно, та іронія, з якою його герой навчився ставитись до своїх здібностей, виглядає вдалим сюжетним ходом, але драматичні моменти з Тобі краще було б вирізати ще на стадії монтажу – і загальне враження було б краще, і фільм був би коротшим. Йому до пари добре підходить і Кірстен Данст, якій, здається, вже самій набридла роль симпатичної декорації, тож усім своїм виглядом дівчина лише демонструє, як їй нецікаво брати участь в цій дитячій забавці.

Позитивні ж сторони серіалу залишились на місці. Неймовірна кількість спецефектів демонструє кожен долар, витрачений на них із загального трьохсотмільйонного бюджету, захоплююча віртуальна камера повинна була б змусити почервоніти реального оператора, котрий знімав некомп’ютерні сцени, чомусь зловживаючи при цьому великими планами і до того ж погано тримаючи рівновагу – на щастя реальних кадрів у стрічці дуже мало, любителі такого роду розваг не будуть розчаровані.

Актори негативних ролей, як це вже стало гарною традицією ще з першої частини, виглядають набагато краще за протагоністів – особливо чудовим був Томас Хайден Чарч в ролі людини-піску, це була справді якісно зіграна драматична роль. А наявні недоліки, очевидно, будуть виправлені в четвертій частині, де до роботи над сценарієм, за чутками, знову повертається Девід Коепп – сценарист першої частини. Він, скоріше за все, знову обмежиться створенням звичайного розважального дитячого фільму, але принаймні не буде змушувати нас поміж неймовірними стрибками та черговими монстрами дивитись на спроби Тобі Магуайра заплакати – вже це буде варте будь-яких жертв.