«Полум’яна рута» Тіні Сонця: Невиправні характерники

Про що ми зазвичай мріємо наодинці? Звісно, як каже наш мудрий народ, на колір і смак товариш не всяк, але все ж дозволимо собі пофантазувати – про славні давні часи, коли до нас всміхався Ярило-сонце, а долі наші вершив могутній Перун-блискавка? Про таємничу добу Козаччини з її величними могилами й степами? Якщо так, то, безперечно, вам буде близькою музика українського фольк-металічного бенду під інтригуючою назвою «Тінь Сонця».

Другий повноцінний альбом групи із стилізованою під давньокириличний шрифт назвою «Полум’яна рута» був гучно презентований у Києво-Могилянській академії кілька місяців тому. Тоді, палиці в колеса намагались встромити звитяжні борці із світовим фашизмом, приколупавшись до слів Сергія Василюка, соліста і лідера «етнометалістів», про толерантне ставлення до представників скінівської субкультури, чим лише зробили для хлопців чудову рекламу.

Альбом складається з 11-ти треків, один з яких – переробка старої композиції з нетиражованого альбому 2002 року «Святість віри» («Її лиш тінь»). Є й цікавинка - «Пісня Чугайстра» (яка, в свою чергу, є офіційною кавер-версією пісні гурту God’s Tower «Twilight sun»), заспівана двома мовами – українською і білоруською. Оформлення релізу вийшло, як завжди, яскраве й символічне: обгортка являє собою казкові лісові краєвиди на синьому тлі при заході сонця, серединні сторінки виконані на тлі яскравої сонячної заграви – моменту єднання з Потойбіччям, Вічністю, слід розуміти.

Що ж ми наразі маємо? Досить добре поставлений вокал Новояра, яскраві гітарні пасажі, чітка і продумана динамічна структура найяскравіших композицій («Пісня Чугайстра», «Не вмирай»)… Чим вигідно реліз відрізняється від попередніх, так це набагато якіснішим аранжуванням.

Тепер переходимо до лірики. Вона, як і в альбомі «Над диким полем» цілковито апелює до Славного Минулого, що символізує повернення до вічного, глибинного, а відтак – справжнього. Причому зливаються в єдине різні архетипні образи – козаччини, християнства, язичництва, утворюючи насправді компілятивне (різнорідне) «сутнісне» ядро. Симпатичніше виглядають композиції-ухили від «генеральної лінії партії» - «Її лиш тінь» і особливо «Небо», котре видається досить цікавим психоаналітичним етюдом.

Передусім, впадає в очі наявність величезної кількості пишних пафосних висловів (на кшталт «увійди в живиці водограй вогняною силою», «доки сяє полум’я, мусим жити», «озирнись і ти впізнаєш рай, тобі даний долею»), що означає, очевидно, спробу долучення до якоїсь омріяної реальності, «ідеального світу». Потужна і метафорика – так, зорі – це «славні дідові очі в неозорім небі»; яри обов’язково «несходимі», хащі – «предвічні», поле – «квітуче», в Батия кіннота – «чорно-золота», ну а полум’яна рута, звісно ж, «життєдайно розквітає»… Таке враження, що хлопці занадто захопились формальним боком – за красивими пафосними висловами, епітетами, архетипними образами і кліше не простежується глибшого пласту, як це бачимо у тих же Чорних Козаків із «Кому Вниз». На жаль, подибуємо і відверто затаскані мотиви - так, «Не вмирай», якою б вона не була приваблива з інструментально-композиційного боку, нагадує нам чи то ранню лірику Кузьми Скрябіна (назва аналогічна), чи то пристрасті Земфіри («Хочешь сладких апельсинов»).

Звісно, піплу не відмовиш у потребі співати про древлянські ліси, високі почуття чи предвічні хащі. Проте, лірика «Тіні Сонця» навряд чи претендує на міметичність (себто пов’язаність із будь якою реальністю – об’єктивною чи суб’єктивною), швидше це – річ у собі з романтично-елегійним присмаком шукання виключних вражень. Ставимо діагноз – невиправне характерництво. І невідомо, погано це чи добре: в будь-якому разі, бажаємо нашим архетиповим романтикам таки «знайти свій шлях»!

Треклист:
01. «Слався, Мати Русь!»
02. «Кривий Танець» (народна пісня, парубоцький варіант)
03. «Козаки»
04. «В Дикім Полі»
05. «Не Вмирай!»
06. «Пісня Чугайстра»
07. «Гнилгород»
08. «Її Лиш Тінь»
09. «Стежки Обрію»
10. «Небо»
11. «Песьня Чугайстара» (білоруською, бонус-трек)