Проти Гоголя

Що про нього маю написати? В тій навалі текстів (не важить — писаних, фільмованих, мальованих), котра суне на нас крізь усі інформаційні шпарини, важко вибрати тему, не затерту численними коментаторами — від літературознавців до чиновників. Лишається метод виключення. Отже, чого я не хочу писати і знати про Гоголя.

Мені нецікаво, чи був він дріб’язковий, марнославний, чи, навпаки, щирий і добросердий, чи любив випити і попоїсти, або, може, дотримувався суворої аскези. Мене не обходить його інтимне життя, релігійні та політичні переконання, його стосунки з сучасниками, його сповідники, друзі, звички й нахили. Мені глибоко байдуже до наявності або відсутності в нього психічних чи будь-яких інших хвороб, а також до того (так, так!), російський він письменник чи український. Далі годі, позиція, гадаю, зрозуміла. 

Для мене Гоголь — означення певної сукупності літературних творів. Не більше й не менше. Завжди гарних, часто талановитих, інколи геніальних. Мій Гоголь — творець тої самої «Шинелі», з якої направду вийшли всі видатні письменники в цій частині світу. Автор, який міг кількома словами посеред речення, де йдеться про щось геть інакше, не просто створити нового героя, а й описати все його життя, притому ані на мить не гублячи нитки основного сюжету. Людина, що підкорила собі божевілля — бо описала його так, як ніхто. Іронічний пророк, котрий відтворив у «Ревізорі» модель Страшного суду не менш переконливу, аніж у Біблії. Отець тої революції, що вибухнула в літературі лише в наступному столітті і стала чомусь називатися авангардом, хоча насправді Кафка, Беккет, Джойс застосовували і вигострювали багато в чому саме ті прийоми, що їх з таким блиском відпрацював наш Микола Васильович; ні, ніхто ні в кого нічого не запозичував, просто хтось зробив перші кроки. До речі, ставлення до Джеймса Джойса на його історичній батьківщині, в Ірландії, може бути відповіддю щодо належності Гоголя тій чи тій культурі. Джойс, визнаний класик модерної прози, не написав жодного рядка гальською — тобто корінною ірландською мовою, все — лише англійською, тобто мовою імперії, для ірландців люто ненависної; ба більше, свого часу він покинув Зелений Острів і до кінця життя мав з батьківщиною дуже холодні стосунки. А попри все те, щороку в Ірландії відзначають Блумівській день (за сюжетом всесвітньо відомого роману Джойсового «Улісс»), на знаменитих літературних іменах процвітає справжня сувенірно-туристична індустрія: бунтівний письменник для країни все одно лишився своїм, саме ірландським — байдуже, де він жив, що говорив, з ким сварився... Але ми повторюємося.

Гоголь має стати для нашої літератури абсолютною точкою відліку, тим фундаментом, на якому тільки й можна намагатися будувати щось нове. В його шинелі вистачить місця всім: і консерваторам, і радикалам, і експериментаторам, і скандалістам, і моралістам, і нетерплячим молодим, і неквапливим старим. Головне — відмовитися від нього, повстати проти Гоголя зі шкільних підручників, міністерських циркулярів, політичних заклинань. Тоді замість бронзи і каменя мертвих монументів дістанемо справжній сад мистецьких утіх, де дияволові посередності буде вказано його місце.