Рецензія на книжку Насті Байдаченко “Данс макабр. Танок смерті”

  Цікавість - це було найперше, що я відчув, коли взяв до рук цю книжку. Й справа зовсім не в екзотичній обкладинці зі середньовічним малюнком, й навіть не в не менш екзотичному фото авторки на зворотній стороні обкладинки зовсім не середньовічного стилю (хлопці, обережніше, це книжка все ж таки для читання; дівчата, не вмріть зі заздрощів). Й хоча обидві картинки безсумнівно заслуговують на щонайпильнішу увагу, не кажучи вже про сам текст, моє зацікавлення спричинив суто професійний азарт, цю книжку вже брали на рецензування але закінчити цю справу не змогли, "не витримала ніжна душа поета" бачте. Чому, мені й самому не зрозуміло, адже роман легкий та цнотливий (в кращому значенні цього слова).

  Але що це ми все про мене та про мене, повернімося ж до роману. Данс макабр - така приємна, чаруюча назва... Дія відбувається на початку XV ст. в Парижі під час епідемії "чорної смерті." Так, любі друзі, ви не помилились, сучасна українська література таки дочекалась свого співця "банкету під час чуми", й, погодьтеся, це не може не радувати. Це роман про кохання та смерть, що завжди йдуть поруч, це роман про прекрасну жінку, яка прекрасна в своєму коханні, але завжди несе смерть, навіть якщо вона сама вже мертва. Це роман про метастази Еросу й Танатосу, що тісно переплелися між собою в п'янкій атмосфері поту сплетених в кровозмішуючому екстазі тіл, ладану та винних парів в зараженому місті, над яким по-макабричному весело майорять чорні стяги.

  Зрештою визначати цей текст саме як роман буде не зовсім коректно, скоріше він складається з окремих новел - самодостатніх, але інтегрально сплетених між собою оповідань, які можна читати в будь-якій послідовності, зрештою, від цього цей текст стане лише ще цікавішим та захоплюючим, запевняю Вас. Адже на його сторінках, пропахлих ладаном, святий отець йде в бордель, й вагітна від нього повія гине в його церкві, зламавши собі карк, сам священик після пристрасного акту кохання в сповідальні з придворною дамою, яка заради того, щоб її тіло змогло пізнати цю жагу кохання, втрачає свою душу на чорній месі, зрештою гине від чуми, відьма абортує дітей, після чого близько половини жінок помирає від кровотечі, а абатиса тим часом заради медицини розчленовує в своїй келії викуплені у ката тіла страчених, детально замальовуючи результати своїх анатомічнічних штудій в товстий фоліант, якого зрештою чекає доля бути спаленим як "сатанинська спокуса".

  В цій книжці рідко яка жінка проживає довше кількох оповідань, яскраво живучи та згоряючи в веселому макабричному танці, але складається таке враження, що всюди йде мова лише про одну й ту ж саму особу, й це не дивно, адже за кожною з них насправді ховається смерть, яка кожного може торкнутися "своєю випещеною білою рукою з пальцями, всіяними рубіновими каблучками", даруючи насолоду та несучи смерть всім, аж поки вона сама не захоче покинути місто.

  Одним словом, якщо Ви захоплюєтесь європейською середньовічною культурою, зокрема, культурою пізньої готики, або й просто проявами м'якого неодекадентства в сучасній українській літературі, ця книжка саме для Вас.