Рік без Ріка

Інколи так трапляється, що на кінчиках чиїхось пальців, котрі торкаються музичного інструмента, зфокусоване в унісон звучання радостей, страждань, бажань, а можливо й розчарувань цілого покоління. Але час того покоління згасає, а його зафіксоване звучання викликає до себе цікавість поколінь наступних. Так воно поступово та не помітно переростає в класику. Саме таким, тобто тихим та непомітним був Річард Райт, якого «одногрупники» звали Ріком.

Його важко назвати «геніальним»... Ні, він безперечно заслужив своєю натхненою працею цей епітет, але справа зовсім в іншому. Адже що стосується геніальності, а особливо в рок-музиці, то свідомість чомусь змальовує образ не просто особистості, яка майстерно володіє своїм інструментом, а яка здатна створити шоу довкола свого імені. «Недооціненний» – стверджують в один голос його колеги та найближчі друзі. І тут дехто може заперечити, що для учасника гурту, котрий не був біля головного мікрофону (переважно) важко виділитись серед інших. І, мовляв, прижитєве визнання всього гурту в цілому є неабияким досягненням для кожного з його музикантів. Але мова про інше. Справа в тому, що йому було цілком комфортно «в тіні» конфліктних особистостей Роджера Вотерса та Девіда Гілмора. Нік Мейсон, котрий скоріше споглядав за війнами всередині гурту сидячи за своїми барабанами, схоже внутрішньо емоційно більш був причетний до «політики» гурту, аніж Річард, котрий далеко не завжди знаходив в собі сили «лобіювати» власні творчі ідеї. Він активніше проявляв себе, коли поставала потреба заповнювати паузи та порожнечі, знаходити відповіді на питання, що виникали під час роботи.

Народився Річард Райт 28 липня 1943 року в родині біохіміка. В чотирірічному віці почав освоювати фортепіано. Трохо згодом оволодів трубою та тромбоном. Зламавши ногу у віці дванадцяти років, з нудьги, що охопила його під час поступового одужання, він почав забавляти себе освоєнням гітари. Самоук, котрий виріс на зразках музики таких майстрів, як Майлз Девіс, Джон Колтрейн, залишаючись завжди найтихішим в гурті, він скромно, але впевнено проявив себе, як віртуозний клавішник і композитор.

Одного разу музиканти вирішили пожартувати над Ріком. Він мав акомпонувати на роялі своїм колегам, які повинні були грати в сусідній кімнаті. Насправді ж йому вмикнули фонораму їхньої гри. Так народилась «Us And Them». Але він сам найбільше пишався «Echoes», інструментальною композицією, котра займає половину диску Meddle. Пережившого доволі не прості часи в історії гурту, Річарда Райта попросили піти з нього. Це сталось під час запису The Wall. Проте, оскільки не знайшли швидкої заміни, йому запропонували взяти участь в турне, як сесійному музиканту. В результаті, він був єдиний, хто отримав гонорар, бо інші учасники гурту занадто багато своїх грошей вклали в грандіозну постановку шоу.

Чимало часу Річард Райд провів в стані творчої кризи. Проте життєві негаразди знайшли свій емоційний виплип в альбомі Wet Dream, в 1978 році.

В кінці вісімдесятих років він повернувся до складу Pink Floyd. А двадцять років тому гурт один з перших «пробив залізну завісу», приїхавши з гастролями до радянського союзу. Музиканти достойно трималися, спокійно відповідаючи на не дуже професійні, а іноді надто амбітні питання радянських журналістів.

Після тріумфального спільного концерту усих учасників класичного складу на фестивалі Live 8 в 2001 році, Річард був сповнений надій на возєднання гурту, проте цього не сталося. На DVD LiveInGdańsk,запис якого відбувся в 2006 році, Річард Райт допоміг своєму другові Девіду Гілмору. На записі чітко видно натхненну радість від процесу виконання музики.

15 вересня 2008 року хвороба забрала з життя Річарда Райта якраз в той час, коли він працював над альбомом, який він так і не встиг завершити...