Роги і копита («Barnyard»)

Ніколи не думав, що дві посередності, з якими я згоден – цілком суб'єктивно, вважав «Одекерка» та канал «Нікелодеон», зможуть створити щось цікаве. Хоч «Нікелодеон» вважається чи не найпопулярнішим ТВ-каналом для дітей, його навіть в наших палестинах транслюють, але коли моє дитинство пройшло з Капітошкою та Петриком П’яточкіним, то я вже ніколи не стану фанатом мешканця ванної кімнати в геометричних штанях, мені взагалі їхня продукція, котра потрапляла на очі, не подобається вже одним своїм виглядом.

У Стіва ж за всю його кар'єру мені сподобались лише «Нема чого втрачати» – хоча там просто талановитий Тім Робінс, який собою витягнув усі промахи з мавпуванням Лоуренса включно, та «Брюс всемогутній», де знову основним плюсом був чудовий акторський ансамбль – «гумовий» Джим, симпатична Дженіфер та мудрий Морган. Усі інші, стрічки Одекерка, де він був чи в якості режисера, чи сценариста, зазвичай переходили нормальні межі пристойності, залишаючись для мене при цьому смертельно нудними – другий «Ейс Вентура», «пальцева» серія, обидва «Чокнуті професори» та тупуватий «Кунг Поу», де більш-менш цікавим був хіба що поєдинок з коровою. Може саме цей досвід вплинув на його рішення наступним проектом показати людям світ корів і інших сільських тварин.

І після такого, досить сумнівного, з моєї точки зору, списку робіт раптом Стів зникає на чотири роки, а потім з'являється – товщим, лисішим і, схоже, більш дорослим та розумнішим. Здавалося – хто ще тільки не робив мультфільмів на сімейно-проблематичну тему, визнаним королем в ній донедавна вважався «Дісней», хоча останнім часом навіть це у нього почало виходити погано – занадто вже «Велика мандрівка» була виховною, аж до занудства. Їх наробили стільки, що виховна мораль в них вже давно перестала сприйматись цільовою групою і набила оскоми навіть дорослим. До того ж тематика в них завжди була однакова – проблеми порозуміння з однолітками, знаходження свого шляху попри тиск батьків, перший досвід в чому-небудь і таке інше. Кінематограф охоплював цими сюжетами дитячо-підліткову аудиторію, знущаючись потім над тими інфантильними створіннями, що виростали, в дорослих комедіях – над їхнім невмінням спілкуватись з протилежною статтю, ставати самостійним, бажанням жити з батьками і таким іншим. Таким чином повністю випадало питання – а як же стають дорослими, після чого і коли? Що насправді це стає не після першого поцілунку, концерту чи цигарки не казала жодна стрічка з тих, що потрапляли мені на очі – все якось вони не про причини, а про наслідки чи взагалі сторонні речі, мабуть тому, що причини дуже вже незручні для розважального мистецтва, на яке перетворилось кіно.

Стів же вирішив побудувати свій мультфільм якраз на цій, забутій іншими, темі – прийняття на себе обов'язків дорослого за себе і за інших, більше того, зробив він це на хиткій основі, яку усі інші теж сором'язливо оминають – всиновлення, нерідні діти. Причому зачепив її двічі, але правильно не загострив на цьому увагу, просто показав – це все нормально і нічого «не такого» в цьому нема. І найголовніше – все це зроблено на рівні сприйняття дитини, Стів навіть примудрився не залишити межі американського рейтингу PG, що означає – на цей мультфільм можна вести дітей будь-якого віку. І це правда: кожен собі знайде тут щось своє – маленькі будуть спостерігати за пригодами симпатичних, та не дуже – шакали можуть декого і налякати, тваринок, більш старші, я сподіваюсь, винесуть з сеансу для себе якусь мораль, дорослі, час юності яких припав на дев'яності, трохи поностальгують завдяки трекам тих часів, які складають звуковий ряд, а усі разом досхочу насміються над гумористичними моментами, яким наповнена стрічка. Думаю, перегляд процесу дорослішання одного інфантильного бичка в боротьбі з різними шакалами, стане чудовим сімейним відпочинком.

Не можна не сказати окремо про українське дублювання. Хіба що дуже упереджена людина не відмічала останнім часом відмінне озвучення, яке роблять українські локалізатори, навіть якщо враховувати деякі недоліки, що присутні через різні причини. Більшим успіхом були «Тачки» та «Теркель і Халепа», меншим – «Карлсон» та «Пірати Карибського моря», але справа точно просувалась на краще. І ось маєте – «Роги та копита», як на мене, стали справжнім шедевром озвучення, принаймні поки що. Не було жодного моменту, коли б мене пересмикнуло від русизму чи просто недоречного слова, натомість тим, хто зробив таке чудове курчатко Медді, пісеньку про «бикотеку» та потрібно терміново вручати якийсь аналог американського Оскару – відмінне дублювання стало найкращим доповненням чудової стрічки. І в жодному разі не подумайте, що переліченим все обмежилось – і батько-бик в стилі Бандераса з «Десперадо», і кицька з півнем, і усі-усі інші теж заслуговують окремого доброго слова, просто наведені моменти особисто мені сподобались найбільше.