Скрегіт Землі у «Чорному Квадраті»

Прем’єра вистави «Чорного Квадрату» «Земля обертається зі скреготом» відбулася у не надто тепле надвечір’я. Прямо у холі нас зустрічає велика кількість людей, хоча останнім часом київські театри не мають особливих аншлагів, а тут зала на 600 місць забита вщент, ще й не всі бажаючі потрапили. Це налаштовувало на цікаве видовище.

Перед початком спектаклю до глядача вийшов, за традицією, художній керівник театру Анатолій Нейолов, який виступив із традиційною рекламною хвилинкою, розповів про наступні вистави та попросив перевести мобільні телефони на віброрежим. Дуже приємно, коли до тебе звертається не записаний голос із таким проханням, а жива людина. Це спрацьовує: всього один дзвінок телефону за півторагодинну виставу, що є дуже великою рідкістю в українських театрах.

І почалась вистава. Складалась вона з певних уривків з творів Довлатова та власного написання акторами та режисером цієї вистави. Окремо хочеться зупинитись на тому, що це усе було підведене під загальну канву написання автором оповідань до та після розмови із власними персонажами. Автора грав сам Анатолій Нейолов. Його персонажем був провідний актор цього театру, Олексій Курилка, якого ми бачимо майже у кожній виставі на великій сцені «Квадрату». Дуже вразила тотальна органіка поведінки усіх акторів. Ці люди на сцені не створювали враження, що ти у театрі, а змушували слідкувати за тим, що відбувалося.

Почали з любовної історії «простого» наглядача у сибірському таборі та дівчини з Москви. Такий собі курортний роман, що переростає у важке життя в пору довжелезної сибірської зими. Далі маємо діалог Автора із його Персонажем, де останній просить зробити його визначною людиною, «щоб про мене пам’ятали, про мене згадували.» І Автор зробив так, як той просив. Він зробив його Маяковським, але за день до самогубства. Його останній виступ і сцена Маяковського з Веронікою Полонською перед самогубством. Добре показаний поет на зламі. Віриться, що у такому стані хочеться застрелитись.

Далі була історія зустрічі радянського солдата і німецького з армії Власова, друзів у минулому. Максимально живими і не пафосними вийшли ці два образи. Так грати про війну дуже важко, бо скільки існує питань до тої війни і майже неможливо скотитись на один з боків сприйняття правди. Але їм це вдалося. І востаннє Персонаж закинув нереті до Авторового моря. Тепер він просив, щоб ніхто взагалі не помирав і було справжнє довге кохання. І востаннє виконав Автор його прохання. І глядачі побачили історію про кохання, але на великих відстанях і живучи з іншими людьми. І от вони зустрілись у готелі, у Америці, вона—стихійне лихо, він – письменник, неготовий до таких поворотів. Закінчення вистави примусило глядачів аплодували стоячи і викликали акторів на біс.

Окремо варто зазначити, що у цього театру є прекрасна якість: вони можуть говорити про доволі патетичні речі, як, наприклад, кохання, смерть, місце людини у цьому світі, просто і без пафосу. Але саме це і змушує замислитись над цими питаннями. Взагалі, прекрасно, що люди приходять до «Чорного квадрату» і мають можливість доторкнутися до театру, що справді змінює світосприйняття. А коли людина творить прекрасне це має когось змінювати, отже творці з «Чорного Квадрату» мають результат зі своєї творчості, а що може бути кращим аніж досягнення результату?

Глядачі мали півтори години чудового видовища, яке дало можливість замислитись над глобальними питання не даючи своїх власних, а значить і зайвих, на те відповідей.