Смерть від Олега Криштопи гарантована 100%-во!

«Своїми» я вважаю ті книги, чий ритм збігається з моїм внутрішнім ритмом. Удар до удару. Ніби спільний метроном. Лише одна зачіпка, одна фраза – і ти поринаєш в книгу, не залишаючи нічого від себе, натомість приміряючи чуже життя. І тобі в ньому не те щоб комфортно і приємно, тобі так, як має бути, як потрібно. Одну з таких книг я знайшла випадково. Втім, їй передувала стаття в «Україні молодій», маленьке інтерв’ю з сімейним дуетом «Рушничок», як вони самі себе називають – Танею Малярчук і Олегом Криштопою. Ця талановита пара потішила читаючу публіку своїми новими творіннями і, якщо книги Тані мені були знайомі, то от ім’я Олега Криштопи я чула вперше. Вдруге я його почула (вірніше, побачила) в книгарні і клітка замкнулась. Книга «Кохання, секс і смерть – гарантовані» була придбана.

Три твори. Три настрої. Три емоції. Але всі – як одна, тісно переплетені, зав’язані...

«Двері». Прочинені чи забиті. Байдуже. Вони є. І ми до них прагнемо, хіба ні? Бо, можливо, за ними на нас чекає саме те, чого ми так шукали. Цей роман нагадав «Мої вісімдесяті» Жадана. Ну то й що, що у С.Ж. східняківщина, а у О.К. бандерівщина?.. Їх 80-ті в чомусь і мої 80-ті. Єдине, що мої були геть наївними, не зафарбованими в ту реальність, яку бачить автор книги. Хоча, може, мені це лише здається... В чому дійсна користь літератури – якщо ти був чомусь свідком, читаючи про це, ти пригадуєш, порівнюєш, нарешті розумієш багато з того, що раніше було недосяжним для твого розуму; якщо ж ти чогось не бачив – маєш реальну нагоду поринути у незнане і скористатись чужою пам’яттю, що дуже корисно, між іншим. «Двері» – емоційний, яскравий твір. Не без різкостей – та коли ж без них обходилось у реальному житті?

«А я яй!». Повість-божевільня: «Як прикро усвідомлювати, що в житті інших ми ніколи не посідаємо того місця, яке займають у нашому серці вони, і на яке ми також потай сподіваємось. Взаємності не існує.
Людські почуття приречені жити у їхніх носіях. Слова – це лише вібрація повітря, панове» – хороша фраза про банальне. Які банальні нині божевільні... Сама повість особисто у мене викликала непереборне бажання перетворитись на страуса і пірнути якомога глибше в асфальт. Як влучно помітили автори анотації – вона, як і вся книга – харакірі скальпелем без наркозу. Якщо йти за текстом – про відповідальність за свої слова, перед собою і перед іншими, про слова, що можуть позбавити життя. Тебе чи когось. Втім, це другорядне.

«Кохання, секс і смерть – гарантовані». Це 100% гарантія. Принаймні останнього так точно – бо, якщо від перших двох можна якось абстрагуватись, то від останньої радості ти точно не відмажешся... Скільки вже було переспівів «Ромео і Джельєтти» – не перелічити. А ось цей дуже відмінний. Позбавлений надмірного романтизму, переповнений життєвого (чи смертельного?) драматизму. Чогось згадалось оформлення до вистави «Ромео і Джульєтта», побачене в «Дзизі»... Двері, двері, (бачите, знову двері, о, триєдина книго!) варто лише вибрати правильну, щоби вирватись з цього замкненого кола. Але при виборі ми, певно, чимось не тим послуговуємось і продовжуємо жити за інерцією та чужими законами. Чекаємо свій потяг на Захід.

І, наостанок, побажання від О.К.: «Хай ніхто не читає ваші думки у темряві, не намагається стиснути велику долоню, на якій ми всі лежимо, коли вимикають світло; хай ваше божевілля буде радісне, просте і тихе. Адью.»

Читати шкідливо для вашого здоров’я. Це викликає залежність. Ви не знали? Не кажіть, що вас не попереджали!