Вікторія Наріжна: «Я взагалі не вірю в жіноче і чоловіче – я вірю в людське»

Українська література росте і розвивається. Пускає коріння глибше (натикаючись іноді на майже непробивний шар ґрунту-бетону-безвиході-кризи-облому), вона розпускає свої квіточки, яскраві й не дуже, безплідні й потенційно смачні, корисні та комерційно вдалі фрукти. Нещодавно на скрюченому дереві сучукрліту з’явилася ще одна квітка у гарному вбранні – Вікторія Наріжна. Чи вийде з неї фрукт і чи будуть його розкуповувати – покаже час.

Дебют Наріжної відбувся восени 2006 року – саме тоді вийшла її спільна книжка зі Світланою Поваляєвою «Камуфляж в помаді & Безсмертя в місті N». До неї увійшли вірші Поваляєвої та повість Наріжної.

- Про Вікторію Наріжну народ поки що знає мало, тож розкажи хто ти, що
ти, звідки взялася і чим займаєшся окрім написання віршів та прози.

Як це не смішно, але я – Вікторія Наріжна :). Взялася звідти, звідки більшість людей на Землі, за що безмірно вдячна мамі й татові. Займаюся коли чим, включно з нічогонеробінням і такими непристойними заняттями, як багатогодинний перегляд телепрограм та читання розважальної літератури в жанрі фентезі. Хоча, якщо чесно, то на такий міщанський рай часу вистачає дуже рідко. Основне моє заняття насправді-то – перекладання з англійської; йому поступаються навіть віршування та прозування :)

- Як знайшлися сестри Розіта і Хуаніта? Точніш – хто кого знайшов, як і
коли зародилася ваша з Поваляєвою дружба та співпраця?

Важко сказати, хто кого знайшов... Напевно, найсправедливіше буде вважати, що нас зісватала мистецька агенція «Арт-Вертеп», яка запросила Світлану виступити на дніпропетровському книжковому ярмарку «Буквиця»; саме там ми і познайомилися. Заприязнилися якось одразу: наступна наша зустріч (невіртуальна) сталася на Львівському форумі видавців, і там ми обидві почувалися вже близькими друзями. А співпраця народилася взагалі несподівано і спонтанно: Світлана (як і інші мої приятелі з-поміж письменників) навіть не знала, що я щось пишу, поки я не надіслала їй текст повісті на справедливий суд. Їй моя базгранина сподобалася, і з цього все почалося...

- Ліричний відступ: а віриш взагалі в справжню жіночу дружбу? Наскільки
вона може бути чистою та не ілюзорною?

Я вірю просто в дружбу. Я взагалі не вірю в жіноче і чоловіче – я вірю в людське. От тільки більшість людей не доростає до того, щоби почати усвідомлювати себе в першу чергу людиною, а вже потім – чоловіком чи жінкою. Саме тому справжня дружба взагалі зустрічається не так часто: дружні стосунки – прерогатива живих пластичних людей, а не задубілих конструкторів зі стереотипів, якими переважно є сучасні представники обох статей...

- Коли почала писати? Навіщо пишеш, тобто що хочеш, якщо, звичайно,
взагалі хочеш, донести людям?

Коли почала – це залежить від того, що розуміти під словом «писати». Якщо, наприклад, до писання дораховувати звичайне римування, то, напевно, трохи пізніше, ніж говорити :) Я була дуже поетичною дитиною, все намагалася втілити у віршах. Але якщо під писанням розуміти усвідомлений процес, вольову дію, то повість «Безсмертя в місті N» є моїм першим досвідом, бо ж вірші, як відомо, пишуться самі, майже без тебе, а от над прозою необхідно працювати.

Щодо того, для чого пишу, то тут у мене погляди застарілі, постмодерні :). Я взагалі не знаю більшої нісенітниці, ніж намагатися донести якусь думку до маси. Все одно кожен розтлумачить тебе по-своєму. Тобто я, безперечно, радію, коли читач виявляє розуміння мого тексту, близьке до мого власного, але не переслідую наполегливо таку мету. Я, власне, пишу тільки тому, що це єдина річ в житті, робити яку я водночас і вмію, і люблю :).

- Як ставишся до критики і чи самокритична ти взагалі людина?

Це дуже залежить від того, як ця критика висловлена. Я на критику реагую як дзеркало: якщо мене критикують агресивно, то нехай там буде безліч влучних спостережень, – я все одно героїчно відбиватимусь. Критику коректну, дипломатичну вислуховую з цікавістю і навіть інколи беру до уваги :). Самокритика – так, це властива мені риса. Інколи навіть доводиться стримуватися, щоби вона не переступала межі, за якою починається невпевненість у власних силах.

- Повторюся, твій літературний дебют – спільна з Поваляєвою
книжка. У вас були промо-тури Україною... то як враження від перших (вони ж перші?) в твоєму житті презентацій? Боязню публіки не страждаєш?

От що-що, а страх сцени і аудиторії для мене просто загадка :). Мені абсолютно байдуже, скільки людей переді мною – сім чи сім тисяч (досвіди були і такі, й інші). Для мене це завжди ОДИН слухач або глядач, з яким необхідно налаштувати контакт і поспілкуватися. Враження від презентацій різні, але переважно приємні. Народу всюди було небагато, але це не дивно. От якби ми були не Розіта й Хуаніта, а Кельо з Марініною... :)

- Відрізняється чимось київська публіка від харківської чи
дніпропетровської? І в якому місті і чому презентація тобі найбільше
запам’яталася?

Відрізняється, само собою. Київська публіка на такий великий відсоток складається з колег по цеху, що слухати тебе фактично нікому :). Харківська – вибаглива, але розкута і зацікавлена. Дніпропетровська – щира, але дещо скутіша за харківську, тому інколи виникає враження, що не презентацію проводиш, а відкритий урок :). З усіх презентацій найбільше запам’ятався вечір в Одесі, в клубі «Вихід»: по-перше, я раніше ніколи не була в цьому неймовірному місті, по-друге, клуб доволі незвичайний, по-третє, попри непристойно малу кількість людей в залі, читалося чомусь так легко і натхненно, що просто задоволення отримала, наче від романтичної пригоди :).

- До речі, тобі не закидали ніколи, що мовляв, ти за рахунок вже
розкрученої Поваляєвої хочеш розпіаритися сама?

Прямо в очі – ні, не закидали. Чутки, що дехто має таку точку зору, звісно, до мене доходили; та, власне, я сама розумію, що ці думки не могли не з’явитися при такому розкладі. Але мені, якщо чесно, до дупи. Я дуже люблю Світланку, і мені приємно, що вона радо приймає сусідство наших текстів. Це найліпший комплімент, це найважливіше для мене. Все інше – від лукавого :)

- Піар письменника – це справа виключно його видавців чи й самого митця? І що письменник в силах сам зробити для своєї ж розкрутки?

В ідеалі це мала б бути справа видавця, або ж літературного агента. У нас це, на жаль, часто стає «дєлом рук саміх утопающіх». Проте, так чи інак, на письменнику завжди лежить відповідальність за вибір іміджу – комфортного для тебе і цікавого для публіки. Оце за тебе жоден видавець чи агент не зробить, цією ділянкою розкрутки ти здатний керувати тільки власноруч.

Погано ставлюся до скандалу як способу піару. Точніше так: є на світі люди, які вміють скандалити так ефектно і захопливо, що це справді стає найкращою рекламою. Але їх вкрай мало, і я до їх числа не належу.

- Багато письменників користуються лайвжьорналом – що це – нехватка грошей на власний сайт? Це ж, де-факто, не є щоденником. От ти, приміром, навіщо завела ЖЖ?

Важко сказати, навіщо завела... Друзі замучили переконуваннями, що це варто зробити :). Але тепер, вже користуючись цим ресурсом, я розумію, що це прекрасний засіб комунікації з братами по розуму. Власний сайт – це можливість самопрезентації, але ніяк не спосіб спілкуватися з колегами і просто цікавими людьми. Думаю, саме широкі комунікативні можливості і приваблюють до блоґів доволі солідних, зайнятих людей.

- Підводячи підсумки року, скажи, який твій найбільший облом 2006-го? Ну й назви три знакові події чи то найбільші досягнення цього року.

Поганий відпочинок на морському узбережжі – з погодою не пофартило :). Напевно, рік таки був успішним, якщо ніякого серйознішого облому несила згадати. Щодо трьох подій... Ну, вихід книжки, само собою... Знайомство з багатьма цікавими та хорошими людьми, яких раніше або не знала взагалі, або знала тільки дистанційно... Початок ремонту ще :). Поки він полягає тільки в активному унеможливленні життєдіяльності шляхом вивезення з квартири купи необхідних речей, але сподіваюся, цим не обмежиться :).

- Які плани на майбутнє і чи ми побачимо колись повністю твою книжку?
Зараз над чимось працюєш?

Зараз маю активний перекладацький період, тому не пишу. Але ця смуга має невдовзі закінчитися, і тоді візьмуся за котрийсь із численних незавершених проектів – якщо чесно, в мене їх водночас чотири :) Який із них дістанеться фінішу першим – оце поки що передбачити важко :)

Щодо планів на майбутнє: ну, ясна річ, не терпиться написати щось нове, але, крім цього, хочеться доопрацювати старе :) Власне, дуже хворію ідеєю створити якийсь гарний перформенс на ґрунті «Безсмертя». В Одесі вже були перші спроби, але це тільки початок.

- І останнє – хто на твою думку став літературним відкриттям 2006 року?

Складне запитання... Мої власні відкриття рідко співпадають із загальнокультурними, бо до всього невчасно доходять руки :) Але якщо говорити про найбільший мій літературний шок, то це місце впевнено посідає Поваляєва в ролі казкаря :) НІКОЛИ В ЖИТТІ не подумала б, що сестра вміє писати такі світлі, чудернацькі, феєричні штуки.

Фото: Олександр Кузьмюк, www.artvertep.dp.ua