Вcі таки танцюють!

В чергове переглянула «Брудні танці» і чогось раптом стало сумно. Чи то від того, що я так не вмію, чи від того, що нема з ким уміти... Можливо, я ніколи й не танцюватиму так, як у кіно, але я все ж танцюю. А в будь-якому випадку танці – це прекрасно. І не важливо, в якому віці ви починаєте ними займатися чи до якого рівня майстерності доходите. Важливо інше: починаєш танцювати – і непомітно навіть для себе стаєш геть іншою людиною. 

Так, усі твої погляди на життя, усі дитячі прибацаності лишаються з тобою, але ти інший. Легший, гнучкіший, граційніший. М’якший, в душевному плані... Звісно існування душі стовідсотково не доведено, але те, що після танців її тягне літати – це точно.

Так от, десь глибоко всередині себе стаєш м’якшим і навіть спокійнішим. Бо у трьох з чотирьох ситуацій, котрі б раніше розізлили/засмутили/рознервували, подумаєш: «А ну його все, я ввечері іду на тренування». І буде, як каже наш тренер: «Стали в позу «Я самая красивая»! Улыбаемся, всю жизнь мечтали!» Ноги судомить, спина впирається і болить від арабесків, а ти посміхаєшся, бо насправді все життя про таке мріяв. І як би не було паскудно довкола, світ все одно здається трохи кращим, коли ідеш з того омріяного тренування – втомлений і щасливий. Це ж не на роботі вісім годин займався хтозна-чим і втомився, це від спроби дотягтися до прекрасного!

Очевидно, саме спроби «дотягтися до прекрасного» так приваблюють усіх, хто дивиться шоу  «Танцюють всі! 2». Усе красиво і чудово. Газо-електрозварювальники, забуваючи про втому від важкого трудодня, самостійно тренуються і вивчають нові складні рухи, просто фантастичні для самоучки. Недолугі бухгалтери ідуть на дурнувате шоу, аби повернути кохану дружину. Люди не бояться ризикувати і випробовувати себе. Хоча ні, деякі таки бояться і тікають від камери. Нащо? Ви вже тут, і ви ж ніби готувалися до цього цілісінький рік. То ж від чого тікати? Боїтеся публіки? Закрийте очі і уявіть, що самі в порожньому залі. Тільки ви і музика... І все стане на свої місця. Саме про це ми мріяли все життя!.

Я, певно, і сама б радісно дивилася, але... Дивно, та якесь «але» завжди знаходиться і псує картину, як ложка дьогтю бочку меду.

Ну якого біса ледь-що нагадувати людям про те, що вони, бач, товсті і їм треба схуднути? Це ж не програма «Привіт, анорексія!» і не конкурс краси. Це шоу «Танцюють всі!». А всі – це всі! І бігімоти теж!

Врешті решт, до вас прийшли не професіонали, що почали танцювати з 4-5 років. І відтоді ж сиділи на дієтах і капустяних листочках. Це звичайні люди, котрі не займаються в елітних танцювальних студіях по 8 годин на день. Вони працюють на заводах, фабриках, у школах чи лікарнях. А щоб добре працювалося на основній роботі і щоби не простягнути ноги, намагаючись вправлятися у своєму хобі, «звичайним» людям треба іноді їсти.

Суддям якось лояльніше і з більшим розумінням до цього треба ставитися. А якщо хочуть худих і професійних, то нехай не кажуть, що у нас танцює кожен!

Власне, можна було б і про них сказати: «А судьи кто?». Але це вже даремне витрачання часу. Продюсери шоу вибрали таких, хай самі з ними і розбираються.

А ми краще дивитимемося танці і перемикатимемо на інший канал, коли журі висловлюється. Так значно простіше не дратуватися від чийогось кривляння і «тягнутися» до прекрасного!