«Жінка маркіза де Сада» Юкіо Місіми: по той бік дзеркала

Під обкладинкою книжки видавництва «Фоліо» ховаються два твори одного з найвідоміших, найепатажніших, найзагадковіших письменників ХХ ст. Юкіо Місіми. Це один з перших його романів «Сповідь маски» і написана більш ніж 15 років потому п’єса «Жінка маркіза де Сада». І немає жодної різниці – молодший Місіма чи старший: він в будь якому разі вас шокуватиме.

«Сповідь маски» – великою мірою дуже автобіографічна історія дитинства і дорослішання. Неабияка сміливість, якщо не відчайдушність, була потрібна молодому письменнику в повоєнній консервативній Японії, аби випустити в світ таку сповідь.

Хворобливого хлопчика виховує істерична, владна бабуся. Через слабке здоров’я він майже не спілкується з однолітками, світ відкривається йому через книги, через образи побачених з вікна перехожих. Далі – привілейована закрита школа, усі складнощі й переймання, через які проходить кожен підліток. Тоді університет і складні перипетії першого кохання. Це, власне, і є зовнішній бік і сюжету книжки, і життя юного Юкіо Місіми, котрий у ті часи звався іменем, яке отримав при народженні, – Кімітаке Хіраока.

Єдине різнить героя «Сповіді» від десятків героїв таких самих книжок про дорослішання: він вроджений гомосесуаліст. І саме цій якості його особи письменник приділяє найбільшої уваги. Сумніви, фантазії, надії, бажання, страхи, самоаналіз і самообман – усе прописано настільки ретельно і достовірно, що в читача не лишається вибору: він починає розуміти, як це – бути інакшим, поступово усвідомлювати свою відмінність і зживатись з нею.

Тема гомосексуалізму нині дуже модна: безліч фільмів, книжок, статей, передач розказують про людей з нетрадиційною сексуальною орієнтацією для того, аби зробити їх зрозумілими, такими самими, як решта. Але навряд чи більша частина тих спроб може дорівнятись за силою впливу до «Сповіді маски». Ця трошки відсторонена і часом сухувата розповідь викладе перед вами факти без жодних оцінок: оцінювати і робити висновки Місіма лишає читачеві. А читачеві не лишається нічого, крім вразитись і замислитись.

Чому на обкладинці опинилась назва п’єси «Жінка маркіза де Сада», немає жодних сумнівів: ім’я померлого 200 років тому маркіза і досі викликає найбурхливішу увагу публіки. «І розбещеність, і біди подібні до зарази – люди панічно жахаються їх і наблизитися навіть не сміють. І, крім того, їм ніколи не набриднуть розмови на ці дві теми» – каже героїня п’єси Ренеде Сад.

Та протягом усього дійства сам маркіз на сцені так і не з’являється. Але про нього постійно говорять: його дружина, його теща і дві їхні знайомі панії: одна доброчинна, а друга – розбещена. Маркіза люблять, засуджують, обожнюють, ненавидять, бояться, його намагаються зрозуміти. Адже зрозуміти де Сада означає знайти межі кохання і міру зла. І жінці маркіза знадобилось на це усе життя.

Навіть якщо ви думаєте, що не маєте жодних упереджень і відкриті усім вітрам, Місіма зачепить вас за живе. Надто вже глибоко він зазирнув туди, куди ми зазвичай боїмося і потикатись.