Рок-н-ролл живий
Вечірнім Хрещатиком йдуть трійко дівчаток-підлітків. Наспівують російською:
- В мокрой постели голое тело нашли…
«Мертвое тело!» - подумки обурююся я, однак вони вже тягнуть невибагливе:
- Оее-еео, сине-белый самый первый…
Отакої. Секундна сценка, а число культурних кодів зашкалює.
Про «мертвое тело» - то цитата з пісні Єгора Лєтова, сибірського панк-рокера, героя 1980-х. Жорстко опонував владі, як комуністичній, так і демократичній, пісні писав безнадійні й люті, мав панківське прізвисько «Дохлий», а помер не по-рокерськи тихо
. Чому переправили на «голе» - зрозуміло, діло молоде. Цікавіше щодо другої пісеньки. Вочевидь, дівчата – фанатки київського «Динамо» - звідси і «сине-белый». А ось мелодія – це цілковита протилежність і Лєтову, і будь-чому з ним пов'язаному, бо створена солодкавим поп-веселуном Леонідом Агутіним – щодо авторства, однак, є сумніви, бо з великою ймовірністю цей мотив міг бути, за давньою традицію (пост)радянської естради, списаний у когось із західних виконавців.
Що ж тут такого, взагалі? Побачив трьох юних пустунок, у такому віці каша в голові цілком припустима. Однак для мене це занадто крута суміш. Справді щось дуже змінилося з тих пір, як я сам блукав вулицями і наспівував улюблені рок-хіти. Тоді Лєтов та щось подібне до Агутіна – це були космічно далекі світи, глибоко ворожі один одному. Мабуть, я і мої однодумці являли собою певний покажчик стану суспільної свідомості, як і ті дівчатка тепер. Але йдеться не про соціологію, а про рок-н-рол. Адже саме в ці дні, він, вважається, і 
народився: 55 років тому, 12 квітня, записано першу в історії рок-платівку з пісенькою Білла Хейлі «Рок довкола годинника» (Rock Around the Clock).
Історія ця відома: досить скоро рок став чимсь на кшталт філософії, епідемії, релігії для молоді по всьому світі. Це тривало 25 років, і так само раптово скінчилося. На Заході фінал настав у 1980-у, у нас – у 1991-у. Але що саме, власне, скінчилося?
Нещодавно на телеканалі CNN пройшов прецікавий сюжет. Виявляється, в Ісламській Республіці Іран є свій, вельми талановитий, багатий іменами рок-андерграунд. Кореспондент завітав «на точку» до такого гурту. Четверо патлатих парубчаків жваво молотять по гітарах і барабанах, волають у мікрофон. Мікрофонна стійка для надійності ввіткнута в бензинову каністру 1942 року виробництва. На облуплених стінах скніє плакат «Бітлз». Під стелею гола лампочка, прикрита якимсь рядном. Двері зачиняються добре, а відчиняються лише після кількох спроб.
То репетиція, а ось і концерт, знятий тремтячою аматорською камерою: напівтемний підвал, крихітна сцена, ті ж обдерті стіни, юрба джинсових і довговолосих юнаків і дівчат, усі скачуть перед тою сценою так, наче їх завтра розстріляють…
Нічого не нагадує? Ленінградський рок-клуб тих-таки 1980-х років. Або будь-який інший самодіяльний клуб чи Будинок культури, де все було так само злиденно, на чесному слові, дико, захоплююче, небезпечно. Такі самі відчайдухи з гітарами на сцені, віддані одномплемінники в залі. Все, абсолютно все збігається.
На Заході у 1960-70-і рок задавав такий рівень свободи, що це шокувало старші покоління до мозку кісток. В СРСР рок взагалі являв собою прямий виклик системі. Незалежно від географії, рок набуває могутньої, несамовитої енергії, лише коли прагне змінити світ (не більше і не менше), коли перед ним - стіна, виклик. Щойно стіна руйнується – рок втрачає свій конфліктний стрижень, перетворюється на музичний «продукт», на шоу-бізнес, такий само всеїдний і монотонний, як будь-який бізнес, якому все одно кого продавати – Лєтова чи Агутіна, Джима Моррісона чи Пугачову.
Тому і хочеться в цей день привітати в першу чергу молодих людей в Ірані, в Китаї, в Білорусі – всюди, де вільний акорд на гітарі є синонімом повстання, де ця розкішна триакордна ілюзія надихає чинити прекрасні безумства.
Рок-н-рол живий!
В Білорусії з музичною культурою набагато гірше, ніж в Україні)) я роблю такі висновки не з аналізу знання сучасної молоді творчості Лєтова))), а з концерту Джетро Талл, наприклад. У нашому Палаці Спорту фани (принаймні фан-зона) співає більшу частину пісень разом з музикантами, і співає, і танцює, і вгадує 100% усього муз.матеріалу з перших акордів. Я не пропускаю практично жодної важливої музичної події в цій країні, так що знаю приблизний рівень наших меломанів)) А минулого місяця, в Мінську, лише одна дівчина в першому ряду виводила усі андерсонівські трєлі не гірше від його флейти, і махала руками й ногами, показуючи, що Україна найрокенрольніша країна. Я скажу так. Усе це дурні стереотипи. Так, хорошої музики слухають мало, хоча, усієї іншої – вдосталь!)) Так, люди, безумовно, зажрались, бо з більшої охотою підставляють свої вуха тому, що їм активніше пропонують ЗМІ, лінуються самостійно формувати свої смаки, цікавитись чимось іншим, не тим, що показують на тв. Але, давайте, не будемо міряти майбутніх і потенційних меломанів Єгором Лєтовим, якщо хтось не знає хто це, то, повірте, він небагато втратив)) звичайний, безталанний бухарь. І панку в його музиці було рівно ж стільки, скільки й бухла. От, є така інформація, що влітку, на один з музичних фестів до нашої столиці завітає пан Іггі Поп. Ось це і є, справжня ікона панк-культури, в усьому світі. Загалом, не все так "сумно", а дуже навіть гарно і нормально, головне, щоб стрижні і несучі стіні не руйнувались в середині нас, а не десь назовні. Загалом стаття сумбурна, усі ці ленінградські рок-клубу і ісламські бітломани – це не те, що може бути фактором живучості рок-н-ролу, рок-н-рол живе всередині, і це не обов"язково музика, і не обов"язково три акорди, і не обов"язково любити його)) рок-н-рол не шукає бездумної любові, він шукає дух, там, де він звичайно ще залишився. І він у нас в країні є! Так що, усе гуд.
Лєтов – геній, і цього ти не зміниш жодними іронічними коментарями.
іггі попа не буде – задорого це в кризу. знаю точно.
а ось кинемо кості і на генія і на Попа)). Максиме, ну блін, і ти з цим генієм. Ну чому в цій країні так люблять "бідолашних дебілів"?)) я не хочу нікого образити, це хороший поетичний вислів, я сама їх люблю, бо у мене добре жіноче серце. Але,погодься, геніальну музику слухали б в усьому світі, а те, що робив цей Лєтов так і залишеться надбанням совка. У чому його геніальність? Що був трохи сміливіше і відірваніше за інших? Так, мені б особисто хотілося б, щоб усі люди були сміливими і відірваними. Хай усі будуть такими геніями!))
гг, не погоджусь, бо є The Velvet Underground, які попри все своє підвалинне значення для альтернативної музики, так і не здобули широкого визнанання за час існування банди – і тут явно причини не в їхній музиці – а в галімому менеджменті – просто те, що ти кажеш – "слухають в усьому світі" – саме по собі наївне формулювання – слухають гурти, в яких якість музики збігається з якістю менеджмент – все потребує просування.
і є купа невідомого, яке не лежить на поверхні.
те, що ГО не слухали на Заході – причина ще й у різних соціально-культурних контекстах, це не їхнє, але і російським роком це вважати тупо.
Так само як і вважати лідера ГО нещасним.
ну добре, змінимо "наївне" формулювання, на реалістичніше формулювання – творчість гурту Лєтова була орієнтована лише на радянський союз і на Заході, у жодній іншій країні вона не була б цікавою. А моя особиста думка така, що справжні генії не можуть бути обмежені і обрізані нац. кордонами, якщо це цікаво і, більше того, якщо це геніально, то це цікаво і іншим, а не лише на своєму власному хуторі. Хоча, судячи з твоїх слів, можна бути і генієм в межах хутора)) Щодо того, що тупо вважати, то ніхто і не вважає, я взагалі до цих пір дуже слабо уявляю собі, що таке російський рок, це неіснуюче, абстрактне поняття. Щодо того, чи був він нещасний, то я б не побажала його щастя* і його долі жодному музиканту, і жодній людині. Я не думаю, що хронічний алкоголізм подарував комусь повноцінне щастя. Я за алкоголь, але проти залежностей)) а щодо того, що хтось працює в супермаркеті, то це лише ознака того, що він хоче там працювати і йому так комфортно і нормально, не має у цьому нічого поганого. Я знаю багатьох людей, які взагалі ніде не працюють)) Не погано бути асоціальним чи не мати успіху, погано не знати, що ти хочеш.
важка доля – не нещастя, і зовсім не шкодить творчості переважно.
гг, з твоїх слів виходить ніби він не знав :)
ну, в такому разі я тебе не переконаю – ти мало знаєш цю людину і дискусія набирає неконструктивних форм – це кагбе загальники все.
про супермарекет – ні, музиканту комфортно взагалі-то у властивому йому професійному середовищі, тут ідеться про банальний побут і виживання, бо прибутків від їхньої музики на децл, а визанння – суто в ракурсі авторитету і всього такого.
важка доля – це таки нещастя і важкий характер – теж нещастя, бо вночі треба спати)), а не займатись виживанням))) я зізнаюсь, я мало знала, я мало зналася з Лєтовим, але, я про це ані крапельки не шкодую, адже я знала багатьох інших, не менш геніальних людей, а скільки ще геніїв прибуде... )))))) добраніЧ.
а колишня учасниця The Velvet Underground працює в супермаркеті взагалі – це теж ознака безталанності? :))
Морін Такер працює в супермаркеті? Та ви що,серйозно?
Слухайте, моя прекрасна опонентка, я десь писав, що він – геній? Ну ви мені приписуєте таке, чого в мене й на думці не було! Він мені цікавий тільки як певний приклад певної ситуації, і все. І яка в дупу ностальгія за совком?
І, до речі, щодо "бухарів". Ось у кого, так у Мамонова точно деякі пісні цілковито бухарські, замішані на білій гарячці і п*яних корчах – на відміну від Лєтова, між іншим – ну так що, тепер і Мамонова запишемо в "совкові бухарі", чи як?
Звичайно, що Петро Миколайович набагато талановитіший ніж був Лєтов (земля останньому пухом, давайте вже припинимо танцювати бугі на цвинтарі), та, зрештою, кожний з них займає своє місце в субкультурному краєвиді.
А Поп – так, вічнозелений цілком заслужено.
я ще насправді думаю, що на "сумно" можна читати якісь статті про американські і російські кіна і ще блоги Міська Барбари)). А от те, що пишуть про музику, читати не можна. Я ж не можу після кожної такої публікації переконувати народ, що Єгор Лєтов – це не те світило, якому треба вклонятися чи, наприклад, що есересерський, так званий, рок, більшою мірою творили люди упосліджені й убогі, яким просто хотілося, як і всім, попоїсти, попотрахатись і поповипити))) так, були хороші поети, барди, гіпачі, але, не більше, там про музику мало кому йшлося. Тому, давайте, краще, якщо й озиратися, то на Захід, якщо й згадувати, то своїх. Як на мене, то наш Івасюк гідний нашої пам"яті набагато більше, ніж якийсь там Лєтов. А хто там що ходить і співає на вулицях мене особисто турбує набагато менше, ніж те, що співають і грають у наших українських клубах і на концертний майданчиках. І взагалі...
підтримую!
:) я не один. гг.
добре пишеш, АЛЕ:
по-перше, на Заході фінал у 1980-му не настав, як не настав і в 1990-му і навіть в 2000-му. західна рок-музика видозмінюється – це так. але якісні, харизматичні, сміливі рокові гурти були, є і, сподіваюсь, будуть. я з не меншим задоволенням слухаю Stereophonics аніж Роллінгів чи Бітлів.
по-друге, в СРСР року як такого ніколи і не було. найближче до класичної первісної рок-концепції стояли, мабуть, Цой зі своїм "КІНО", але й їх хіба що з великою натяжкою можна назвати спадкоємцями Чака Беррі та Джіна Вінсента))
рок-музика в СРСР, майже щойно з"явившись, була миттю з"їдена "битовухою" – відчутний наголос на соціальних (та антисоціальних) текстах і банальні, здебільшого суто бардівські перебори "Ам Dm E7"))) на дешевій акустичній гітарі родом з Чернігівської фабрики
да, доречі між Агутіним і Лєтовим за великим рахунком невелика різниця) перший – відверта попса, другий – замаскована (що в моїх очах опускає музиканта ще більше)
Значить висовок такий: Десятерика разом з Северином посадати разом за одну парту на допрацювання матеріалу)) і прохання до адмінів сайту не ставити подібні блог-записи хоча б на головну.))
чесно кажучи, не пойняв
Та не перейматися. Це таки
а я от може перейматися!)) Я перейматися, як можна скласти Rock Around the ClocK до купи з Лєтовим і назвати статтю "най живе рок-н-рол" . я перейматися тим, чи автор читав і чи він зрозумів, що він написав взагалі? бо що він хотів написати я зрозуміла)), але, по-моєму, для цього можна було і не готувати цього вінегрету з дівчат-підлітків і засмачувати це одами сибірським "героям, погібшим до срока". Повторюся, нічого не маю проти п"яниць, навіть запійних (особливо, якщо вони співають пісень) і не вважаю їх поганими людьми)) я все зрозуміла, бо я у всіх відношеннях свой чєловєк, але ж, але ж, дуже все несмачно вийшло і довелось багато дописати у коменти)) не в образу, пишіть краще рецензії на фільми, вони у вас добре виходять))
дякуємо за лекцію, о велика гуру Галочко. дякуємо і йдемо слухати Сердючку
Та не переймайтеся. Це один із тих малоосвічених і погано вихованих добродіїв, для яких ніякої іншої думки, окрім їхньої власної,не існує. Нехай собі.
Щодо вашої оцінки Лєтова – знаєте, як не дивно, погоджуся з вами. Я пережив свій період захоплення його творчістю, але чим далі, тим більше я розумів, що він не такий вже щирий і сильний митець, яким здавався спочатку. Так, в певному сенсі він дійсно недалеко пішов від Агутіна, який мені зараз здається більш щирим.
Що ж до 1980-го (і 1979-го теж), то мені ця дата здається межовою не тільки через одночасні смерті таких знакових людей, як Джон Леннон, Ян Кертіс, Сід Вішез, не тільки через вихід останнього, на мою думку, великого рок-альбому – "Стіни" Пінк Флойд – а й через те, що, на моє глибоке переконання, після 1980-го всі свіжі ідеї в року закінчилися. Все що відбувається після того – знов-таки, на мою думку – лише повторення і перетасовування вже віднайденого у 1960-70-і.
Що ж до радянського року – так, приблизно так і виглядав; він власне і був скоріше соціальною і політичною позицією, аніж музикою. Але ж тим він і був цікавий, хіба ні?
Окрім того, там були ж таки цікаві суб*єкти, як Петро Мамонов, "Центр", ранні (підкреслюю – ранні) ВВ, київські Колезький Асесор, Раббота Хо, звісно, Брати Гадюкіни.
А ось Кіно, особливо пізнє, мені якраз і здається попсою з попси, вже вибачайте)))
Ах так, не добродій, а добродійка)
О-о-о, я може і менш освічена за вас, але, вихована цілком нормально, думка мені ваша цікава, мені цікаві усі закиди у сторону рок-н-ролу і статтю я вашу вичитала, а от якби ви почитали те, що я написала в коментарях, то може б не обзивали мене добродієм?)) Щодо Мамонова, то от якраз у травні буде його вечір у палаці офіцерів, на рівні гуру, раджу усім сходити, бо дуже вже, справді, хороший дядько.
Я зрозумів. Це конфлікт поколінь. Тобто конфлікт старого пенька-вісімдесятника (і трохи дев*яностника – я ж навіть при Хрущові ще встиг півроку пожити))) з молодою непримиренною радикалкою.
Але все ж, перш ніж хзаперечуаати у такій формі, поцікавтеся трохи, як то кажуть в народі... бекграундом)
а Ви бекграундом цікавились? )) я не думаю, що є сенс говорити про якісь покоління, бо багатьом моїм близьким друзям за 45 і ніхто б з них не дозволив собі сказати, що я не вихована!)) чи що я "добродій", чи що я радикалка))))) Так, мені не симпатична чиясь туга за совком, я знаю багато класних людей Вашого віку, які за совком не тужать. І слава богу, що не тужать! ))) І на концертах Лєтова я встигла побувати у своєму житті, благо, до Рівного його мало не щороку привозили, і навіть випити з ним встигла)). Не скажу нічого поганого про нього, та й не казала, нормальний п"яниця, не панк і не рок-н-рольщик. Краще помріяти про Іггі)) Але, окрім Лєтова, я була на концертах справжніх музикантів, і я маю змогу порівнювати. Тобто, розумієте, я не хочу, щоб хтось ставив совєцькіх бухарів на один щабель зі справжніми музикантами, я не вважаю, що це правильно і що це професійно, яким би Ви насправді класним журналістом не були. Ви написали поверхневу статтю про речі, які Ви, можливо, і дуже любите, але, в яких Ви не здатні побачити світло в кінці тунелю. Я світло в кінці тунелю бачу, бо я знаю, у Харкові є десятерічний хлопчина зі Спірітал Сізанс, який хоче грати на флейті як Андерсон, а в Сімферополі є 17-річний гітарист з "Телевізії Схованого Світу", який грає як Гендрікс. Розумієте, про що я? Про те, що поки у нас десятирічн діти хотітимуть грати якісну музику, злочин вітати чужих дітей з Ірану )) це все жарти, звичайно. Я повторю свою думку, я думаю, що рок-н-рол не шукає бездумної любові, він шукає дух, там, де він звичайно ще залишився. І тут не може бути ні вікових, ні смакових градацій, повинна бути сміливість сказати правду. Так, час підвалів минув, і слава богу, хай настає час якісних майданчиків, якісних клубів, більш-менш тверезих виконавців і таких самих адекватних слухачів і меломанів!
Урааааааа!
До речі: за парту згоден сісти, але не з Северином, а з вами) З великим задоволенням)
тоді ласкаво просимо до нашого клубу, м. Луцьк, вул. Бойка2. усі концерти згідно плану)) до того ж, у нас мабуть найдовші парти в України)) Зараз я там буваю рідше, але, для своїх людей завжди знайду можливість приїхати)). Я вам теж усім страшенно дякую за розмову, було дуже цікаво.
перепрошую, але скільки Вам років? постом вище згарячу написав "ти"))
на жаль (а може на щастя) 79й не застав, хоча й вважаю "Стіну" однією з улюблених своїх платівок. з висоти ж свого покоління (я 84 року народження) мушу сказати, що для мене 90-ті були чимось на кшталт 70-их – схожий за потужністю вибух різноманітних наднових зірок і цілих плеяд. Том Йорк для мене не менш цікавий за Леннона а "Definitely Maybe" Oasis люблю не менше за The Wall/ тож у кожного покоління – свої герої...
"Гади" – не знаю, не впевнений. дуже неоднозначне моє до них ставлення. з одного боку – блюз, з іншого – популяризація суржика + я не люблю коли гурт ВЗАГАЛІ не вміє писати серйозних пісень. виходить Левко Дурко якийсь)))
взагалі не люблю переходити на персоналії. у кожного свій смак. тут вже ніц не вдієш
Мені 45.
А смак – так, це діло смертельне. Ісаме суперчка про смаки тут і почалася)
Т.є. салабон, карочє))
ВВ ("ранніми"), а також Асесорами та Рабботой ХО (тобто "РокЪ Артел'ю") я якраз і займався наприкінці 80-х. Мали б перетинатися...
До речі – мій першій візит до Дніпропетровська був у ті роки саме разом із "Колезьким асесором"!)
ПиСи
"Золотоє подпол'є" – не твоїх рук справа?)
Ні, не моїх, а цього пройдисвіта з КонтрКультури Кушніра))) Добре хоч мене він не забув туди вписати.
Та салабон, салабон, пам*ятаю, як ти Рабботу до Запоріжжя привіз живцем, а ВВ – на відеозапису, сидів у фойє і крутив їх по телевізору і провокативненько так посміхався, а якийсь твій знайомий дивився на це з деяким острахом і крутив пальцем біля скроні)))
Тобто це Кушнір мене до діячів Руху записав?!)
Еге ж, то були часи культуртрегерства із незрозумілими мотиваціями.))
Запоріжжя геть не пам'ятаю. Пам'ятаю, що Асесори туди мрійливо збиралися, бо воно мало репутацію конопляного Клондайку)
Здається, таки не доїхали.
Кожній групі в РокЪАртілі часом здавалось, що їхнім колегам приділяється забагато уваги. Пригадав протилежну ситуацію: Асесор брав участь у фестивалі в Ґлазґо. Здається це був 1988-й рік. Грали також талінські "Нє ждалі" та "Агата Крісті". Були там вселякі цікаві люди – Артем Троїцький, Сєва Новгородцев, Нік Хобс... Організатором фестивалю був професор Фріп – брат гітариста Кінґ Крімсон.
Коли почалась розмова про українські групи, я показав альбомчик про Рабботу ХО, дбайливо зроблений Сергієм Поповичем. То вже Асесори образились.
ПиСи
До речі, тоді їхнім менеджером був Адольфич? відомий нині, як блоґер та письменик. Був у Ґлазґо й він. Нещодавно ми з Адольфичем про цей фестиваль згадували на презентації книжечки Юлі Бурковської "Тра-ля-ля". Згадували й групу "Уксусник", що нині "Gogol Bordello"/
Отак все в природі взаємопов'язано.))
На колір та смак у всіх фломастери різні.
Єгор Летов – герой рокенрола!!!! Однозначно!!!! На жаль, він також як і Ісус Христос не українець(((
+1
Якось надто однозначно тут навішали.)
ну добре, усім гєроям і українцям надобраніч, бо я вже засинаю і починаю плутати Velvet Underground з Velvet Revolver і хотіти писати, чого це Максим причисляє їх до неуспішного андеграунду.
За Вельвет Андерграунд і Андрія Варголу пасть порву, адназначна))
Ні хрєна собі неуспішні!)
І вам добраніч...
Нехай вам насниться "Венера в міхах")))
ми не по цій частині, щоб таким снити)) швидше, будуть якісь мультики)) все.
"Венера в міхах" – це взагалі одна з найкращих пісень Вельвет Андерграунд. А ви про що подумали?)
а ми не знайомі з творчістю Вельвет Андерграунд)))), ми б навіть могли їх плутати з Вельвет Револвер)) а той верхній коментар був відповідю до Максима. Їх тут взагалі вже тепер важко простежити ці відповіді, хіба, лише, зважаючи на час написання)))
тюльки,
в оригіналі саме "голое тело"
далі читати не став.
Та я не буду реесструватися. Я анонимно. I вибачаюсь за таку свою пародIю на украIнську мову.
Володя! Iванов! Дуже тут багато запитань, якI ти мIг задати менI. :) Бо наплутав ти багато – але не думай даже жалкуватися на загублену пам'ять и все таке.
Ти зрозумIв, хто я? :) А шановний автор статтI зрозумIв? :)
З повагою – ваш Гучномовець.
А я не зрозумів :) Сємєйні разборкі?
Хтось відчув себе ображеним. Хто – поки не зрозуміло.)
Ти вгадав!
Якщо це Таня, то... таки, якоюсь мірою, сімейні!)
Враховуючі, шо з Колею і Танєю Єжовими я час від часу контактую в ЖЖ, то я геть не зрозумів, хто ж тоді "Гучномовець"?) Тим більш такий роздратований. ;)
А шо в мене справді є до когось багато запитань?)
Володя! Ну ось! Контактувати-то ти контактуешь з нами, а запитання деякi iсторични – пiдкреслюю! – тут чогось задаешь. А не в ЖЖ. I я зовсiм не роздратована.:) А Гучномовець" може бути тiльки один, вiрнише – одна, неповторна я. Да, запитань у тебе не багато, а просто деякi з них тут не за адресою.
Шановний Назарко! Нi, це не сiмейнi разборкi, це я випадково сюди потрапила i старих колег по рок-н-ролу зустрiла.
Тому самому Володе Iванову – тасамая Таня Ежова, яка навiть постаралася згадати украiнську мову.:) На запитання стосовно Рокъ-Артилi можу видповисти iмейлом.
Уважаемый Назарко! Нет, это не семейные разборки, это я случайно сюда заглянула и давних коллег по рок-н-роллу встретила.Томусамому Володе Иванову – тасамая Таня Ежова. И ответь мне по Скайпу, пожалуйста.
От і з'ясувалось все!
Привіт, Таню!
Радий бачити. Зв'яжусь, звичайно.)
*тихо сидить і оглядається*
результат дискусії однозначний: "рок-н-ролл такий живий":) якщо він викликає таку бурю емоцій – значить, це комусь потрібно:) давай цьому тихенько порадіємо;)
*тихенько радіє*