...про "почуття автора рецензії... ...абслютно заборонено" можливо совєцька школа й висувала такі вимоги. але завдяки своїй квазісуб`єктивності кожна рецензія – це тільки почуття автора до об`єкта розмови. головне почуття автора даної статті – неприхована нелюбов до Лунгіна. нажаль. бо коли так мало почуттів – нудно: величенька стаття, а все про одне й теж: "какой мой сосєд Вася плахой чєловек". мені сто разів байдуже, яка людина Міхалков, але його стрічка "Рідня" – геніальна. тому кожен автор критичного матеріалу, пишучи про предмет розмови, насправді пише про – себе. тобто, пишучи про режисера Лунгіна, автор пише – про себе. і це правильно!! бо критика така і є. знов про "Мамонов не розуміє суть свого персонажа... ...(вчіть уважно історію)" невже пан автор впевнений, що актор, приступаючи до роботи, і не поцікавився про постать Івана Грозного, про якого мабуть й діти се знають, а тільки уважний рецензент – поцікавився і тепер все знає про російського царя? ...й наостанок: я не знав, що 15-річні підлітки, які у переважній більшості сиділи зі мною у кінозалі, це "аудиторія від 20 до 50"...

Я когда-то мульт смотрел) Понравился)) Если найду киношку, тоже посмотрю)

кому не цікаво – нехай не читає