я вже кілька років відчуваю те ж саме....

Дуже прикро, панi Марино, що ви не побачили в героях книги украiнцiв. Не можливо, а точно такі люди існують. З такими переконаннями, поглядами на життя, зацікавленнями і мріями – нас же 46 мільйонів. Герої живі, бажають щастя, думаю, бiльшiсть з моiх спiввiтчизникiв, а iх ой як немало у свiтi, побачили себе в них. Хай благодатна Англія не чекає, як би розкрити їм обійми і нагодувати, обігріти, дати особисте щастя і матеріальні блага, але працюючи там, ти впевнений у завтращньому днi. Так, герої книги боряться за виживання, вони просто шукають де апріорі краще, для них вдома це краще було неможливо.

Шановна Анно! Однією з умов передачі книжок до сільських бібліотек є наявність ініціативних небайдужих бібліотекарів та їхньої "пастви", спраглих до читання абонентів різного віку. Звісно, маємо відгуки, особливо цікавлять на селі книжки сучасних українських авторів та твори зі шкільної програми. Ось днями скаржилася бібліотекарка з села, що в 15 км від Києва, що "Зачарованої Десни" Довженка мають аж 1 примірник, а в селі 3 школи! А з Чернігівщини доповідають, наприклад, що на роман "Гонихмарник" вилаштувалася черга зі старших школярів. Тож, як це не дивно здається, - ЧИТАЮТЬ!
І ще історія - там же під Києвом розповідали - щотижня приходить старенька бабуся із паличкою, здає одну книжку, бере наступну. Читає лише жіночі романи. Каже - "Хоч дізнаюся, як-то люди любилися й любляться, бо нам за війною та роботою ніколи було!"
Ось так )) І це, звісно, ще не всі відгуки.
Сподіваюсь, я відповіла на Ваше питання? :)
Щиро -
Міла Ів.