— спільнота блогів про культуру
Архів
Пов'язані теґи
2008(+),
2009(+),
2010(+),
2011(+),
афіша(+),
галерея(+),
Київ(+),
книгарня "Є"(+),
Коронація слова(+),
Львів(+),
літературна рецензія(+),
музика(+),
новина(+),
Нора-друк(+),
поезія(+),
репортаж(+),
Сергій Жадан(+),
стаття(+),
Факт(+),
інтерв'ю(+)
ВсіКоментарі
Над продаваністю себе і своїх творів має працювати письменник. Не видавець.
Катю, не впадайте у протилежну крайність. Над продажем мають працювати всі, хто має (хоче мати) з книжки прибуток. З якого це дива видавця викреслювати?
для того, щоби вимагати пристойний гонорар, письменник має пропонувати видавцеві продукт, який ГАРАНТОВАНО ПРОДАСТЬ. Тут не слід говорити ні про те, чи потребує його суспільство, ні про те, чи залишить він слід, відповість на запитання і вкаже життєву путь. Тут йдеться про одне: читачі мають бути зацікавлені про нього взнати, знайти його і віддати за нього гроші.
Над продаваністю себе і своїх творів має працювати письменник. Не видавець. Оскільки всі автори люди переважно інертні, важкі на підйом, часто ненадійні, а ще й нерідко запойні – то включення в угоду участь в промо-акціях виглядає найбільш гуманним вирішенням питання.
Це бізнес – якщо вони заробляють з людини, то і людина мусить з них вимагати заробітку. Але якщо видавець за два-три роки (!!!) продажів заледве повертає суму, яку вклав видання твору – то автор приніс видавництву лише збитки, і нема за що вимагати гонорарів.
Це не погано і не добре, це мусить так бути. Бізнес або існує за законами бізнесу – або не працює.
А про угоди... Якщо всі ми навчилися писати, то очевидно мусимо навчитися й читати. Ніхто не змушує підписувати погані угоди під дулом пістолета. З угодами завжди можна ознайомитися наперед та відмовитися.
Люди, котрі підписують угоди про повну передачу прав за 1000 грн чи про те, що гонорар отримають після продажу всього тиражу, а також про інші правові дурниці – це люди, сліпо охоплені хотячкою видатися пошвидне, на будь-якийх умовах, тільки видатися.
До таких людей треба ставитися з гумором :)
А тобі що більше сподобалось? Волков чи Баум?
А які проблеми з авторським правом в Росії? Особливо галузі книги. Аргументацію будь ласка.
А російськи письменники не можуть писати про що завгодно? Ви давно продивлялися тематику сучасної російської книжки окрім ідеологічного сміття?
Пц, Ви так пишете, наче книговидавцям сьогодні дуже добре живеться. Ви про які видавництва пишете? От тільки не кажіть що усі видавництва працюють через дупу, бо є ті, які дійсно працюють. Уся проблема зводиться до питання наявного капіталу на руках і якщо Вашу книгу чомусь зарізали це ще не причина обсирати все і всіх.
Між іншим, подкаст з Людмилою Таран можна послухати тут: http://www.podcaster.org.ua/20 09/05/16/kabinet-lyudmyla-tara n/
Запис з циклу літературних подкастів kabi.net (http://dzyga.com.ua/podcast)
дизайн:
tux
розробка та підтримка:
Передрук для інтернет-видань дозволений за умови гіперпосилання на «Сумно?» та із зазначенням імені автора, а для друкованих видань - за наявності згоди автора. Всі публікації охороняються авторським правом. Редакція може не поділяти думки автора.
Арт-матеріали Сумно?: кнопки-банери, логотипи для друку.
Так, репліки дошкульні, а часом сповнені злости. Злитися так можуть не творчі люди, а комерсанти. Вони завше відчувають тваринну злість, коли бачать, як зменшується прибуток. Вони готові за це вбити одне одного, а зараз для них -- важкі часи, тому вони зляться в квадраті. Книжки справді менше купують. За деякими даними -- на 40 відстоків зменшилися продажі. Люди відмовилися в часи кризи від купівлі автомобілів, візитів до ресторанів і... придбання книг. Значить, книги, які видають українські видавці, покупець розцінює як розкіш. Чи видавці не вміють працювати в таких умовах. Чи такі книги покупцям не потрібні. Фраза такої собі Бабкіної про те, що промоцією повинен займатися автор, -- класика жанру. Так і чуєш Аннету Антоненко з Петром Мацкевичем -- похмурих "Кальварійців" з великої дороги.
Основна проблема українських видавців у тому, що вони не люблять українську літературу. Вони уміють з неї кпинити, але не вміють нею захоплюватися. Вони хочуть, аби українська література змінилася під їхні смаки, і видають зразки такої літератури. Цю літературу не купують. Насправді ж змінитися потрібно самим видавцям. Сучасні видавці маю два шляхи: вимерти як динозаври або еволюціонувати. Наразі вони обрали шлях вимирання. Прощавайте, "тіпа видавці", торгувати так, як ви, можна тільки джинсами й майками. Українські автори виживуть і без вас: є притомні іноземні видавництва, є власні кошти (слава Богу), є інтернет. Український автор шукає нині нового вітчизняного видавця, готового знати і любити свою літературу, працювати разом із автором на його успіх, готового уміло проводити маркетингові кампанії та плавати на хвилях ринку (благо, усі "рятівні кола" уряд їм уже дав). Матюки -- це останній зойк українського недовидавця, який він може ще видушити замість крику "рятуйте!"