можна і без "пані")) дякую за такий коментар. дещо з нового вичитала. про похорони не знала. А щодо викликання дощу - не можна стверджувати, що це "неправильно". просто, скоріше за все, у вашому регіоні це повір"я не побутує. Але приносити жаб у жертву задля викликання дощу - цілком "логічно", якщо згадати їхні функції і сам маргінальний стан.
усі ті приклади, що Ви їх навели, ще не можуть ототожнюватися з культом. Розумієте, ми так само багато повір"їв маємо про собак чи тим більше котів, але їхніх культів у нас не існувало. Ось у чому й зашпорка. на жаль, я не знаю жодних робіт, де б ґрунтовно описувалася роль жаби на українських землях. певно, Багряній треба подякувати вже за те, що половина нашої кафедри кинулися переривати бібліотеки й дискутувати на цю тему. Але висновок був однозначним.

Це я, котора вчорашній "анонім"
Що я знаю про жабів, як правдива українка.. У нас в селі так кажуть «жабів», з наголосом на останньому складі. Літинський повіт, Подільська губернія.
Жабу не можна вбивати, це мені говорили у дитинстві. Якщо хтось вб»є жабу, то у нього помре мати. ( Може бути відголоском культу, бо заборона надто сильна як на прикладну користь від жаби в господарстві).
Жаба – супутниця відьми. Відьма може обернутись жабою. Якщо ви таку жабу зловите ( це мені баба Надя-сусідка розповідала в 1998 році), то треба її посадити у відро чи в банку, і вона тоді почне проситись. А як почне проситись, треба починати з нею переговори.
Коли ховають відьму, чи таку жінку, яка може щось комусь «поробити», то жаби стрибають у могилу. Мені розповідали про реальну жінку, в якої було таке на похороні.
Якщо в хаті має статись якесь нещастя, то жаби лізуть в хату. Ви їх там щодня будете знаходити. По кілька штук (власний досвід). У нас, перед тим, як мала статись пожежа, просто пошесть якась була. Вони і співали вночі так, що спати не можна було, десь були під підлогою… І в хату залазили якимись ходами, якими – сама не втямлю...Коли мама моя почала про це розповідати, то їй передали народну прикмету: жаби лізуть в хату до якогось лиха. ( Треба буде містичний роман про це написати):).
До речі, моя подруга мені радила таке – когось з цих жабів зловити, замотати в ганчірку і облити бензином. І спалити. (Я такі радикальні речі не підтримую, тим паче – жабів вбивати не можна, але подруга пояснювала, що то – не жаба. У неї вища освіта + науковий ступінь з технічних наук. Але – українка.)
Щодо казок, в дитинстві я читала українську казку про царевича, який врятував жаб. Його батько за щось на жабу розгнівався і наказав всіх жабів винищити. А хлопчик попередив, щоб жаби тікали з царства його тата. За те йому жаби, інші тварини потім допомагали.

Мені ще подумалося таке: якщо ти так уже хочеш в своєму творі і любовні пригоди, і родинну хроніку, і прадавніх богинь з легендами та архаїчними віруваннями - вмри, але напиши роман! А роман - відомо навіть зі шкільного курсу літератури - має певні жанрові вимоги... Тепер погляньмо взагалі, скільки романів саме за формальними ознаками жанру (серед яких солідний обсяг -далеко не остання), а не за довільним авторським жанровизначенням з"явилося в укрсучліті за останні роки два. Вистачить пальців однієї руки, щоб порахувати:
1. Яна Дубинянська. Листи до полковника.
2. Валерій Шевчук. Біс плоті.
3. Наталка Сняданко. Синдром стерильності.
4. Марія Матіос. Солодка Даруся.
Не думаю, що можна вважати гарно написаним романом твір Анни Багряної, де на 150 сторінках все звалено в купу, а сюжетна лінія нагадує не клубок, а поспіхом кинуту заплутану "бороду".

моя подруга якось сказала, що, якщо їй починати писати роман про середньовіччя, то доведеться покинути все і всіх на довгі-довгі роки, аби це все вийшло дійсно якісним. так воно і є.
я вважаю, при всій повазі до авторів, що в таких дійсно делікатних випадках краще звернутися по допомогу до фахівців. тим більше, що нині це не є проблемою.
Постфольклор дійсно дуже вдало зараз використовується і виглядає в тексті органічніше. тут я не можу з Вами не погодитися. Натомість з класичним фольклором маємо просто страшенно багато проблем, як на мене. звісно, це думка фольклориста, якому таке перероблення під а-ля Гозко просто викликає нудотні рефлекси і відбиває бажання читати.