якую, Артеме, за гарні коментарі! Знатиму, що купити, а що ні своїй дитині :)

вибачте, підскажІть*

=)

Мушу визнати, шо, прочитавши книгу, у більшості пунктів погодився із Вами, майже з усіма...

Хтось каже, що дуже дотепно й смішно, але в мене ця книга викликала здебільшого легкі іронічні посмішки - ну весело місцями, але здебільшого той гумор штучний і з надто вже відчутним присмаком коньюнктурщини.
Якщо книги Люко Дашвар називають "латиноамериканське мило", то "Сарабанда...", це такий собі типовоий європейсько-американський "сітком" з притаманним цьому жанру набором штампів і стандартів, тільки тут уже більше "офісний варіант" - для міських "інтелектуалів". Та ж сама кіносценарна побудова діалогів, хоча частіше це монологи головного героя, так само штучні сюжети і натягнуті "геги" - типу зовсім неждано-негадано звалилася на голову такому собі латентному антисеміту (а по книзі виходить, що це ще гірше ніж латентний педераст) єврейська сімейка з не по рокам геніальним і статево-просвіченим юним піаністом-математиком в одній з головних ролей (ага - ще один ліберастичний штамп - всі єврейські хлопчики, обов'язково мусять бути геніальними - як не математиками-фізиками, так піаністами-віолончелістами). Ну наче "єврейської сімейки" в нашому кіно й літературі якраз не вистачало, аби засвідчити її "толєрантність" та "європейськість" - це зараз дуже модно - проєвропейські інтелектуали (типу, основна ЦА даної книги-"сіткому") неодмінно ж мусять бути "толєрантними" і лібералами. Але задля повного "проєвропейського комплекту", нашій літературі ще не вистачає сценаріїв детективу про суворі будні рабів-негрів у колгоспі і драми з циганським табором у шахті...Навіть не сумніваюсь - незабаром і таке побачимо-прочитаємо.