якщо художню літературу вважати явищем(і хіба можна інакше), то час своєї найвищої спроможності вона перебула, коли писали (коли її писали) Лотреамон, Кафка, Джойс, Платонов, Бекет, Андреев, Пруст...(гадаю,Ви додасьте ще кілька прізвищ). Сумнів,страх, межовість – тоді, і несерйозні ігри блискучими поверхнями чи їхніми фрагментами – тепер. непевна насолода – від них, і шлункове задоволення від нинішніх.
надт поверхнево Ви ділите усіх на "тих, у кого добре виходить" і "тих, що не можуть не писати", хочби тому, що зрозумівши (або ПОБОЧИВШИ це у вище перелічених), на скільки важко писати ДОБРЕ, не у кожного залишиться бажання писати. Жадан пише безумовно "класно", а чи писав ДОБРЕ Бекет...

Жадан пише класно і тут нема чого сперечатись. А Депеш мод – одна з моїх улюблених книг, хоча зараз серйозно підсіла на його поезію..

"Сьогодні не твоя черга вмирати,або Memento mori!" – на мій погляд, автор рецензії занадто акцентує увагу на слові "вмирання" з назви книги. Читаючи цей твір, відчуваєш, звичайно, подих вічності, у тому числі, й сморід тління. Але основне, що привертає увагу – це ота "проза життя", яку не приховати ніякою складною формою подачі мистецького матеріалу, ніякими сюжетними зворотами-поворотами. Тобто, я вважаю, авторові вдалося досягти такої для багатьох письменників бажаної, але для більшості майже недосяжної виразності і життєвості, які мають викликати у читача почуття співпереживання, навіть співучасті. І форма твору тільки спочатку може викликати здивування. А потім настає прозріння – адже це своєрідний імпресіонізм у прозі, можливо навіть і своєрідний штрих-код, яким закодовано Мистецтво Життя. Потрібно тільки зуміти його розшифрувати...