гарна рецензія. Справді, читаючи "Слугу з Добромиля", занурюєшся у дивовижний світ Галини Пагутяк, відчуєш нитку часу, яку провела авторка між буремними подіями XX століття і середньовіччям. різні історії, різні люди, але один дух.
А ви все ж таки напишіть рецензію. Я свою думку аж дуже сильно не зміню, але чийсь більш професійний погляд на моїх улюблених авторів хотілось би знати. Буду з нетерпінням чекати на ваші рецензії.
Та не в тому річ, що це жанрова попса. Річ у тім, що і з точки зору жанру це абсолютно безпомічно. Ну мусить професійний сценарист знати, що кілька страшенно драматичних сцен поспіль не працюють, що десь на третьому-четвертому трупі просто перестаєш їх рахувати. Ну, а щодо дитячого мінету, який потім (концепція змінилася, ага) виявився початком чистого неземного кохання – це називається глюк у мотивації, знов-таки для сценариста неприпустимо.
До речі, мені було цікаво читати цю книжку перші сторінок з двадцять. Бо складалося враження, ніби автор приколюється. На жаль, згодом виявилося, що вона це всерйоз :(.
Можна запитати, скільки мамі років, що вона така далека навіть від Прохаська? І якось трохи незрозуміло виглядає такий розподіл літератури за віковими категоріями.
Головне у вашому коментарі, як мені здається, речення "Однаково мама не ставиться до книжок серйозно." Але ж легкі, захоплюючі і ненапружуючі книжки можуть буди нетривіальними також.
Я так гадаю
Дякую за пораду. Мабуть, я справді так зроблю. От тільки боюся, що писати позитивних рецензій не вмію, та й снобізм заважає, так що Ви зробили ведмежу послугу своїм улюбленим авторам, порекомендувавши їх мені... Але все одно дякую.:)
Чекаємо на "Урізьку готику".