Стосовно моралі для дітей з благополучних дітей. Стосовно визнання серед однолітків. Всі заслуги за "догледженням" за Миколкою віддаються собаці. Я не можу пригадати жодного моменту, коли Миколка допоміг собаці, коли він в решті решт сам собі допоміг. Тобто визначення "Найдин Миколка" створює образ не самостійного хлопця. Виникає питання – що ж він без пса робитиме? Хоча він якраз належить до тих дітей, питання пошуку самостійності для яких стоїть найгостріше. Визнання Миколки серед сверстників відбувається, по великому рахунку, завдяки досягненням пса. Яким чином в літературній формі можна пояснити "домашнім" дітям, що до несамостійних дітей треба ставитись шанобливо? Де це пояснення присутнє в книжці? Стосовно собачого "покровительства": я не казав, що "пес МОЖЕ чи ПОВИНЕН замінити хлопцеві родину". Я писав про те, що він не проти це зробити. Це, приміром, видно у його ревнивому ставленні до "крокодилячих сліз" Миколчиної мами (до речі, чому з маленької?). Жодний пес не може бути кращий за рідну матір!
Те, що оповідання ведеться переважно від собаки, я нічого поганого в цьому не бачу, і ніяких зауважень з цього приводу не приводив. Це справді, всього лиш констатація факту. Стосовно написання з великої букви – я вважаю це вдалим художнім прийомом. Я іронізував не з приводу написання з великої літери взагалі, а написання деяких персонажів (Чікса, Училка).
А цей твір заслуговує стояти в одному ряді з "трагічними" хрестоматійними? Хіба вони попали в шкільну програму випадково? Чи завдяки тільки своїй "трагічності"?

Постараюсь відповісти на всі питання, а якщо раптом якесь пропущу, то, можливо, з неуважності, а не з небажання відповідати. Хоча, спробую не пропускати.

Питання, поставлені скоріше авторові книжки («Чи є історія про Миколку наближеною до реальності?», «Яка дітям користь з цієї історії?»).

Стосовно зауваження вживаних мною фраз «Ілюстративним посібником з життя знедолених дітей», та «документальною прозою», Ви маєте рацію, в тому плані, що я не чітко висловив свою думку. Так – це художній твір. Але без казкових персонажів (вважаю, що "вигаданий" та "казковий" – не одне і теж). Тобто, наскільки я розумію, описуються події, котрі можуть відбуватися в реальному житті. І тут в мене виникає питання (Ви вже вибачте мені мою банальність) – яка ж мораль? Оскільки Ви самі наголосили на виховному аспекті книги. (Я не стверджую, що кожна дитяча книжка обов'язково повинна мати мораль. Але якщо нема моралі, то має бути інша ціль написання книги. Яка?) І в пошуках цієї моралі я задався питанням про те, кому вона може бути адресована. Стосовно "неблагополучних" дітей. Я не стверджую, що їм не варто адресувати книги. Варто! Але, якщо книжка пишеться для дітей з повноцінних сімей, то варто лише надрукувати її та віднести в книгарню. Батьки самі її куплять і прочитають дитині.

Дочитую цю книжку і подумки розумію, що вона написана з якихось уламків життя авторки.Сама оця новелічна побудова книжки наштовхує на думку про небезперервність композиційної основи та самог8о внутрішнього задуму авторки. І ці уламки авторка складає у мініатюрні вирізки з життя своїх героїв, використовуючи при цьому цікавий прийом:окремі події, окремі персонажі імплантовуються в інші події та в інші обставини ніби перегукуючись(ВЕТЕРИНАР+СІМ&qu ot;Я). РОДИМКА – теж непогана та зовсім сумна річ. В ній я до речі побачив, що чоловік не будучи вольвою і мудрою людиною просто може собі розчинитися в своєму почутті до жінки і стати її рабом, нікчемою об якого можна витирати ноги(ось тому цей чоловік не стає для цієї жінки цілим світом, людиною яку заново можна відкривати, насолоджуватись духовним єднанням), тому він нінащо більше не спромагається як стати просто черговою родимкою на її тілі. Загалом нічого в цій книжці не зачіпає, нічого не дає хліба для розмірковувань...