| Брати Капранови презентували «Золотий намордник» та «Золотий нашийник» |
|
|
 Брати Капранови презентували щорічні призи: «Золотий намордник» – для іноземних посольств та «Золотий нашийник» – для вітчизняних державних установ. Ініціативу підтримали і розповіли про неї на прес-конференції Владислав Троїцький – режисер і директор театру «ДАХ»; Олесь Санін – кінорежисер, актор, продюсер; Михайло Іллєнко – кінорежисер і організатор фестиваль українського кіно «Відкрита ніч» та інші.
Якщо амбітна людина не може реалізуватися у своїй галузі, вона часто іде у політику. Якби Авраам Лінкольн зосередився на адвокатурі, Яків Джугашвілі – на теології, а Ернесто Че Гевара – на медицині, вони, певно, досягли б великих успіхів, а історія пішла б іншим шляхом. У той час, коли Юлія Тимошенко заснувала свій перший кіно-відео бізнес, в Україні існувало 25 тисяч кіноустановок. Кіномеханік тоді був найкозирнішим хлопцем у райцентрі. А за дефіцитну «Анжеліку» возили хабарі до Києва, і там-таки отримували додаткові комплекти квитків. Кіно було супер-прибутковим бізнесом. І якби пані Юлія мала змогу залишитися в ньому, зараз вона б напевно керувала кіностудіями і представляла вітчизняні фільми на «Оскар». Однак українській владі за 16 років вдалося знищити весь кінопрокат, задавити потужне кіновиробництво і не тільки його.
Як владі вдалося знищити розвинуту театральну культуру? Говорять відвідувачі сайту www.cultura.net.ua : «У місті Кременчук Полтавської області з населенням понад 200 тисяч немає жодного театру. А до війни було три...» «На всю Донецьку область – 5 театрів!». «А от на всю Кіровоградську область – лише 4 театри. З них у Кіровограді – два, при населенні 250 тисяч». Іноземні театри влаштовують масштабний «чос» в українських містах, а вітчизняні театри ледь жевріють. Ціни квитків на спектаклі російських труп перевищують українські в рази. Більш за те – вони перевищують ціни на виступи тих-таки театрів на їхній батьківщині – в Москві та Пітері. Україна перетворилася на театральну провінцію. А інститут імені Карпенка-Карого готує акторів, доля яких – другорядні ролі в російських телесеріалах. Українська культура досі живе у радянському минулому. Нічого не змінилося у структурі її функціонування, ані у структурі керування. В СРСР мистецтво презентувало авторитарний лад. У танці цю функцію успішно здійснював балет. Україна тягне за собою цей вантаж, але що він репрезентує сьогодні?
Українське кіно сьогодні є, мабуть, найпарадоксальнішим явищем у світі. «Українського кіно не існує» – цей штамп виглядає переконливо, особливо якщо стати перед афішею найближчого кінотеатру. Але з іншого боку, за останні кілька років українські режисери вполювали двох берлінських ведмедів і зірвали золоту гілку з канської пальми, не кажучи вже про десяток інших міжнародних фестивальних відзнак. Скажіть будь ласка, як може отримати пальмову гілку те, чого немає? Знову говорять відвідувачі сайту www.cultura.net.ua: «У Полтаві лише 2 кінотеатри на 315 тисяч населення». «У Івано-Франківську на 234 тисячі населення лише 3 кінотеатри.» «Щоб вижити, працівники кінотеатру «Чернівці» торгують одягом та білизною». «Останніми роками в Луганській області ліквідовано 22 кінотеатри з 38.» «В Охтирському районі Сумської області немає жодного кінотеатру». «При закритті державних кінотеатрів у Рівному та області міська влада сказала, цитую: «в їхньому існуванні немає потреби.»
Колись в Україні працювало 25 тисяч кіноустановок. Площа середнього кіноекрану складає 15 кв. м. Отже, якщо помножити 25 000 на 15, виходить, що загальна площа українського кіноекрану складала близько 40 гектарів! 40 гектарів кіно! Нагадаємо, що тоді Україна була одним з найбільших виробників кінопродукції в СРСР. Тільки кіностудія ім. О. Довженка знімала до 30 фільмів за рік. А Київська студія хронікально-документальних фільмів – значно більше. Ялтинська кіностудія, Одеська кіностудія, Київнаукфільм, – ви часто зустрічаєте ці назви у титрах? Сьогодні більшість з них перетворилися на «кіностудії закритого типу». За Укранімафільм та Укртелефільм іде війна через територію. Вітчизняні кінопавільйони простоюють, чи дають притулок телевізійникам, або орендуються іноземними кіношниками для зйомки своїх «шедеврів».
Операція із зачистки кіно-території блискуче вдалася. Замість зруйнованих кінотеатрів у обласних містах потрошку будуються нові, які показують майже виключно американську продукцію. Українські знімальні майданчики зайняті російськими групами, а українські кінофестивалі – заїжджими зірками другої та третьої свіжості. Залишилося тільки одне – знайти спосіб оголосити, що усе це і є українське кіно! Ми звикли, що українців не поважають – іноземні посольства, рідні чиновники, міжнародні організації. Але ми поважаємо самі себе. І попри бідність та затурканість, маємо право назвати хама – хамом, а ворога – ворогом. Цього права у нас ніхто не відбере і не викупить. ДО УВАГИ УКРАЇНЦІВ ТА ІНОЗЕМНИХ ГОСТЕЙ:
Більшість українців їздили коли-небудь за кордон. І більшість наражалися на відверту неповагу до себе з боку іноземних консульств та амбасад. Тут і грубість персоналу, і безпідставні вимоги, і погана організація роботи, яка примушує нас терпіти незручності і витрачати зайвий час, й інші ущіпливі для самолюбства наших громадян дії. Повідомити про неповагу іноземних організацій, які ви відчули на собі, можна на сайті www.cultura.net.ua Іноземне представництво, яке збере найбільше таких повідомлень, отримає приз «ЗОЛОТИЙ НАМОРДНИК». Навчимо іноземців поважати нас! Фото: Вадим Грига Постійна адреса сторінки:
Only registered users can write comments.
|
||||||||||||||
| < Попередня | Наступна > |
|---|
DeadRooster