| Свій від свого не своє, або живи, «Едельвейс Закарпаття»! |
|
|
 В Ужгороді почала виходити літературно-мистецька газета «Едельвейс Закарпаття». Її мета — поширювати любов до прекрасного та високі ідеали пріснопам’ятних будителів Закарпаття на кшталт Духновича, Фенцика чи Попрадова, про що не втомлюється повторювати автура. Це видання має тираж 500 примірників і виходить два рази на місяць.
Визначним факторим у мистецьких смаках видання став патронат товариства неанонімних графоманів, яким є Закарпатська організація Спілки письменників України. Кращі традиції соцреалізму вилились у новій формі регіонального мистецького видання. Звичайно, соцреал – це аж ніяк не новина для України, і не про нього мова. Тут маємо справу із суто закарпатським мистецьким гібридом соцреалізму, провінційності та сепаратистських нахилів. Зважаючи на гіперпровінційну ауру закарпатської літератури, я готовий закрити очі на заїжджену назву видання. Я готовий закрити очі на вірші типу «Україно моя, Україно» , поряд з «рассказом» російською мовою. Я навіть готовий стерпіти таку тематичну непослідовність як статті про повернення вкладів «Ощадбанком» та матеріалу про оленицю Оленку, яку годують цукерками. Ці явища характерні всім загумінковим виданням, в яких поняття культура трактується як відсутність ненормативної лексики у матеріалах. Але Закарпаття вирішило і тут виділитись... Закарпатському культурному середовищу властива абсолютна герметичність, що ґрунтується на принципі «свій від свого не своє». Як результат маємо напрочуд поділене середовище, яке створює тільки собі відомих зірок. Одним з таких самопроголошених «паріс гілтон» і є головний редактор «Едельвейсу Закарпаття» Володимир Фединишинець. Зі властивою йому скромністю, він віддає першу сторінку і півгазети під інтнрв’ю з... самим собою. Нижче я наводжу найхарактеніші цитати з цієї «Таємниці Володимира Фединишинця», які дуже влучно показують колективне підсвідоме більшості обласних літ-діячів, особливо, так званих русинських, до яких і належить головний редактор. Шанувальникам Бодріяра раджу детальніше дослідити русинський дискурс. Таких симулякрів більше не знайдеш.  Ось найцікавіші цитати:«Не помру, доки не напишу бестселер «Старий і гори...» «У мене у сім’ї три письменники...» «Конкурентів у крайовій літературі не маю. Хтось треться біля мене, намагаючись зіштовхнути з п’єдесталу, але то марна річ.Якби це комусь і вдалося, я б знову виліз на вершину і копнув би під зад суперників ...» «Я працюю без відходів. Тому мій доробок – невмирущий. За попереднімми підрахунками, моя художня спадщина становила б томів 25[...] але я вже понад 49 років веду щоденник. І вже маю 429 загальних зошитів [...] а безмежна епістолярія?![...] Значить всього мінімум стотомовик...» «Критиків у нас, окрім мене, не було і немає...» «43 роки не міняв ні дружину, ні тещу. Щоправда, мав одне сильне захопленя дівчиною, в якої були сині, як небо, і великі, як фари в «Мерседеса», очі...» «Але попри все сперматоззавром в літературі залишаюся я...» «Я цілком згоден з вами, що мої рецензії є блискучими. Я б додав лише: дуже блискучими...» В контексті «русинства»: «Якби ми мали бодай одного курда або баска, він уже давно висадив би у повітря Верховну Раду ...» Однак, напрочуд, одна гіпертрофована самооцінка головного редактора співпала з реальністю. На питання про професора Маґочія, Фединишинець дає на диво влучну відповідь: «Без таких, як я, — а їх є по кілька в кожній європейській державі, де живуть русини, — він би нічого не значив, бо не було б що досліджувати...» Найсмішніше те, що «Едельвейс Закарпаття» — це аж ніяк не закарпатська ліга КВН і навіть не постмодерний епатаж. Все на повному серйозі. «Едельвейс Закарпаття» зареєстрований свідоцтвом ЗТ №444/36 31 серпня 2007 р. Головним управлінням юстиції в Закарпатській області. Можу погодитись з одним із читичів газети, який побажав: «Живи, «Едельвейс Закарпаття!» Хай прийдешні покоління думають, що їхні предки були постмодерністами, хай навіть і несвідомими. У цьому абсурді, породженого новим друкованим органом втішає лише одне – його перспектива. На наше переконання, редакційна політика «Едельвейса Закарпаття» гарантує шалену популярність цього видання у сім’ї головного редактора, де «аж троє письменників», а щодо решти закарпатців, то вони зустрічитимуться з виданням так само часто, як і з квіткою едельвейса у горах. Назва-бо ж – символічна. Фото: Михайла Марківа / «День» Постійна адреса сторінки:
Only registered users can write comments.
1. 07-02-2008 12:38 рєспєкт автору! ех... на гарі цвіте цвіток гарний і пахнющій а средь ариков і алєй іде гулять гусак=) 2. 06-02-2008 20:57  А чьо, дуже хороша і промовиста назва. А головне зміст. 3. 06-02-2008 11:39 яка назва! |
|||
| < Попередня | Наступна > |
|---|
DeadRooster