... І через (500) днів Літа настала Осінь

«500 днів літа» – це не історія любові, проте, фільм про кохання. Це не романтична комедія – що б ви не читали в описах стрічки. Певно, за браком нових стилів це кіно, де кохання одночасно не нещасне і не щасливе, де всміхатись можна крізь сльози, а атмосфера щастя випромінюється, ні, навіть проступає через екран, так що ви можете її торкнутись, назвали романтичною комедією.

Комусь він здався б затягнутим чи не динамічним. Мені він здався саме таким, як треба. Події фільму подаються непослідовно і у випадковому порядку, перекидаючи нас від світлих і безтурботних днів в дні депресії і суму від втрати.

В одні моменти здається, що глядача обманули, і це все ж таки лав-сторі. В інші – хочеться, щоб сказали чітко і безкомпромісно: «так, існують світлі й добрі хлопчики і жорстокі й холодні сучки». Але все трошки складніше. Просто є хлопчики і дівчатка, які вірять, що справжнє щастя – це коли є кохання. Але «кохання» не дорівнює «щастя». І навпаки. Просто інколи нам в це важко вірити. Просто інколи ми настільки хочемо бути щасливими, що уявляємо собі кохання, або що кохання – це набагато менше, ніж турбота і взаємодопомога, відкритість і щирість, ніж коли просто цікаво.

Ім'я головної героїні відсилає нас до найтеплішої пори року. І, певно, це не просто так. В житті кожного є моменти, які, незважаючи на розчарування і біль, є найтеплішими, в які хочеться повертатись, в яких, зрештою, хочеться залишитись. Солодкий обман. Головне, що цей обман здатен зробити нас кращими, повернути нас до своїх забутих мрій чи відкрити щось світле в нас. І хай потім ми стаєм товстошкірими, пристосовуючись до змін пір року – в наших очах відблискує сонце.

Часто буває не так, як нам хочеться. І в фільмі також це ілюструється – конфлікт між тим, як би нам хотілось, і як є насправді, коли екран поділений на дві частини – «мрія» і «реальність». Також вважаю дуже вдалим момент, коли другорядні персонажі та головний герой роздумують над темою кохання і визначають, що воно таке в житті кожного.

Фільм дивишся, не відриваючись від екрану, – це заслуга майстерної акторської гри, добре підібраних саундтреків і режисерської роботи. В головних ролях знялись Джозеф Гордон-Левітт (Том) і Зоуі Дешанель (Саммер). Після перегляду ці імена запам'ятовуються. Кожен із акторів самобутній по-своєму і те, що їх зібрали в один фільм – заслуга режисера. Гордон-Левіт, якого називають надією американського кіно, дуже натурально передає переживання молодого закоханого. Актор знімається переважно в незалежному кіно. Зоуі теж зіграла дуже переконливо. А які в неї очі!!! Як тут хлопцям не закохатись...

Фільм було презентовано на фестивалі Санденс в 2009 році, але й досі він якось неактивно проникає на екрани кінотеатрів світу, хоча в рейтингу imdb займає 216-ту позицію.

Можливо, для когось цей фільм не зсунеться з заявлених позицій романтичної комедії з вкрапленнями цікавих режисерських задумів а-ля незалежне кіно. А хтось подивиться на себе з боку В будь-якому випадку це – Фільм. Поза рамками і жанрами.