Болючі місця: спорт проти упирів

Кіноекрани заполонили усілякі упирі та фільми-катастрофи. Переглянеш чергове «післязавтра» – і хочеться сховатися (у кращому випадку) десь у темному підвалі та ніколи звідти не виходити. Адже світ руйнується прямо таки на наших очах. Планета сказилася: вулкани, лавини, землетруси, океани з берегів виходять (чого тільки не зробиш, аби позбутися набридливих людино-паразитів)... А так хочеться замість страху і залякування чогось «розумного, доброго, вічного».

Власне, якщо добре пошукати, його можна знайти. Приємне родинне кіно про людяність, доброту і любов до ближнього. Щоправда, не таке розрекламоване, як знищення всього сущого чи зграйка вампірів (Учень вампіра, Сутінки і решта аналогічних).

Надивившись видовищної реклами, ми біжимо у кіно спостерігати загибель людства, забуваючи про історії на кшталт «Болючих місць», що учать любити і допомагати, а не тільки боятися. Слід сказати, що фільм засновано на реальних подіях, тому не треба нагадувати мені про казки і рожеві окуляри.

Звісно, усе в цьому світі відносне, і усиновлення однією білою родиною одного чорного хлопчика (важкувато сприймати оту майже двометрову гору м’язів як дитину?) не врятує цивілізацію від глобального потепління й охолодження сонця. Але відносно життя кількох конкретних людей подібний жест може змінити дуже багато. Ясно, що планеті байдуже, але для кожного окремо взятого Великого Майка смерть у банді трохи гірша за навчання і чудову спортивну кар’єру. Чи не так?

Звісно, не кожен має змогу забрати додому безпритульну дитину і «вивести її в люди», як це зробила героїня Сандри Балок. Та принаймні після перегляду фільму можна перестати жалітися на цей поганий жорстокий світ і спробувати змінити його на краще.

І не треба намагатися за один день зробити усіх добрими, чуйними і людяними. Почніть з дрібниць...