«Чорний лебідь»: хто мій ворог?

Найгірший ворог людини — сама людина. Її мозок і свідомість, роз’їдені сумнівами у собі та оточуючому світі, пошуками досконалості – ідеальних стосунків, ідеального житла, ідеальної роботи. Постійне прагнення в усьому (чи хоча б у чомусь) бути кращим за інших. Це як інстинкт самозбереження: або я кращий, або мене не існує.

Особливогостро це прагнення проявляється, якщо ти живеш у нетрях балетних джунглів, як героїня Наталі Портман, де кожна твоя помилка — це перемога конкуретнів. Балет, балет, балет, постійні виснажливі заняття, дієти і нарешті потім захоплене: «Ти стільки працювала!», «Ти найкраща!», «Ти це заслужила!». Безкінечне бажання отримати роль всього свого життя — станцювати королеву-лебідь. І раптом: «Я сумніваюся, чи зможеш ти виконати цю партію»...

Як? Людина, що слухняно витрачала все своє життя на балет, не годиться? Людина, що найстаранніше займалася до сьомого поту, не зможе зіграти чорного лебедя? І раптом з’являється інша балерина. Порушниця режимів і правил, що постійно спізнюється, але прекрасно відчуває роль і передає це своїми рухами. Результат – шалене нервове напруження, одержимість роллю і викривлення дійсності.

Людина змінюється до невпізнаваності, бачить видіння, відчуває змови в кожному погляді, перешіптуванні чи навіть мовчанні, одержимо знищуючи будь-яку загрозу на своєму шляху. І все це заради уявного самозбереження, коли «Я найкраща!».

Прем’єра вдалася! Виконання геніальне! Внутрішній чорний лебідь переміг...