Гаррі Поттер і Напівкровний Принц: темні сили наступають...

З перших секунд зрозуміло, що фільм буде похмурим, як і попередні. Чудово, отже передадуть атмосферу книги. Я вже звикла, що сюжет книги добре пошматують сценаристи, але цього разу вони таки забули кілька важливих деталей.

Але давайте з початку. Перші кадри про те, які нещастя випали на долю маглів дуже ефектні та виправдані романом, але одна ремарка: відколи смертежери навчилися літати? Якщо це роз’являння, то творці кіно трішки перестаралися. Сцена з барменшою – безглузда. Вона не лише не вклинюється в загальну оповідь, але і суперечить характерові головного героя.

Далі йде сцена в будинку Снейпа. Ось вона і повинна була показати той інший бік барикад, де є свої зрадники, герої і мученики. Нарциса Мелфой – жахлива. Виглядає значно старшою за Белатрису, хоча є її молодшою сестрою (актриса Хелен Маккрорі теж молодша за Хелену Бонем Картер, але, повторююсь, цього не видно). Нарциса прийшла до Северуса Снейпа у відчаї, він був її останньою надією на порятунок єдиного сина. В книзі вона благала про допомогу і ридала, була ладна на все, а ось кіношна місіс Мелфой була якась апатична і емоцій в неї було, як у стелажів за її плечима. Зате діалог Белатриси Лестранж і Северуса Снейпа – просто чудесний. Виважена доза слизеринської отрути з обох боків. Алан Рікман і Хелена Бонем Картер чудово справилися із цією сценою.

Звичайно, є купа неточностей, як, наприклад, Гаррі, Рон та Герміона лише чули, що Драко сказав продавцеві крамниці «Борджин і Беркс», потяг до школи змінився і кудись зникли такі вже звичні для всіх купе, поява дивного годинника у професора Слизорога, сидіння учнів одного факультету за різними столами.

Абсурдною видається придумана режисером сцена із спаленням «Нори» родини Візлів. Там повинно відбутися кілька важливих подій сьомої частини: переховуватиметься Гаррі, весілля Флер і Біла. Навіщо було таке вигадувати?

Інший великий прорахунок – це вирізана битви в Хогвардсі після прибуття туди Дамблдора та Гаррі. Адже була охорона в школі. Смертежери прийшли, розгромили Велику залу і ніхто цього не чув? І де аврори, які були у фільмі?  Крім того, в ніч смерті директора були там і члени Ордену Фенікса. А в книзі надзвичайно цікаво описаний двобій двох сил, що зіткнулися на останньому острівці безпеки – Хогвардсі.

А тепер тільки про хороше – це, перш за все, спецефекти: море, печера, де заховано горокракс, падіння мосту на початку фільму.

Акторський склад теж радує: Деніел Редкліф вживається в роль надії всього магічного світу дуже добре, по-іншому Гаррі Поттера тепер собі не уявляє ніхто. Руперт Грінт просто неперевершений. Його репліки розряджають похмурість фільму. Чого тільки варті: «Ці дівки мене доконають!», «Мене теж цікавить, чому ми постійно попадаємо у жахливі історії!»

Нажаль, Герміона Грейнджер (Емма Вотсон) і Джіні Візлі (Бонні Райт) на фоні яскравих Гаррі і Рона видаються якимись нецікавими. Зате Кормак Маклаген (Фреді Строма) – просто знахідка. Навіжена Лаванда Браун (Джессі Кейв) і по-милому божевільна Луна Лавгуд (Еванна Лінч) нівелюють похмурі шкільні будні. Пенсі Паркінсон (Скарлет Бірн), яка з'явилася у кількох кадрах якась не дуже слизеринська. Женев'єва Гонт, що грала цю ж роль у «Гаррі Поттері та в'язні Азкабану», була кращою.  

Дорослого Волдеморта в цьому фільмі нам не доведеться побачити, зате глядачі отримали подвійну компенсацію у вигляді спогадів Дамблдора і Горація Слизорога. Директор школи показав Гаррі своє знайомство із найбутнім темним чаклуном, коли тому було лише 11 років. Гіро Файнз-Тіфін (так-так, він племінник дорослого Волдеморта Ральфа Файнза) чудово справився із своїм персонажем. 16-річний Темний Лорд у спогадах професора Слизорога, якого зіграв Френк Ділейн, вже надзвичайно спритно маніпулює людськими діями і отримує те, чого бажає.

Не розчарував і Алан Рікман. Його Северус Снейп – це сама стриманість, зверхність та іронія. Він – гроза всіх учнів школи чарів та чаклунства. В цьому фільмі були і кумедні моменти з його участю. Наприклад, на вечірці у Слизорога із Кормаком)) Згадали? – «Ви щойно нарвалися на покарання».

Албус Дамблдор (Майкл Гембон) цього фільму вже не такий. Старість і смертельна отрута щохвилини підривають сили єдиного чаклуна, якого боїться Темний Лорд. Однак є перевага – замість нудної патетики із вуст директора, більше дій.

Ще один персонаж – Белатриса Лестранж (Хелена Бонем Картер) – чистокровна божевільна красуня. Як на мене, із її фанатизмом перегнули палку, коли в останні моменти смертежерка вилізла на стіл і почала трощити Велику залу Хогвардсу, хоча за книгою її там взагалі не повинно було бути, однак розумію режисера, котрому для атаки посіпак Темного Лорда потрібна була харизматична постать, а персонаж Хелени Бонем Картер якраз таким і є.

І найбільше позитивне відкриття – Том Фелтон. У попередніх фільмах всі його мали просто за красунчика, якому дісталася роль негідника. Однак актор зумів здивувати, показавши душу Драко Мелфоя, окрім сцени зі слізьми на вежі. В книзі таких сентиментів не було. Нелегко зіграти підлітка із завищеною самооцінкою, який зіткнувся із майже неможливим завданням. З одного боку – тиск  обраної сторони і страх перед Волдемортом, а з іншого вагання між тим, що правильно, а що – ні.

Обіцяла більше нічого негативного, однак одне питання мене мучило протягом всього фільму: де мантії?! Куди їх поділи творці? Адже вони створюють певну атмосферу і завжди лише чудово доповнювали образ персонажів.