Грішним янголам шлють вітальні листи білі демони

Мені (а я перечитав у Дена Браунанапевне все, навіть таку галіматью як «Цифрова фортеця») книга «Янголи і Демони» завжди видавалась сильнішою за «Код да Вінчі». Хоча друга книга набула настільки скандального, можна сказати – демонічного розголосу, що заслужила на більш ранню екранізацію.

І в першій, і в другій книзі головним героєм є професор Роберт Ленгдон(Браун дописує вже третій роман з цим персонажем). Ленгдон (Том Хенкс) чудово знається на усіляких релігійних потаємностях, і є унікальним фахівцем. Його енциклопедичних знань цілком вистачає, аби за якихось кілька хвилин розтлумачити секретне послання, над яким бились вчені років з 400 перед тим. Ну або з Божою поміччю пройти секретним шляхом знань, чітко встигаючи на момент страти чергового кардинала.

Кардиналів у «Янголах і Демонах» взяли в заручники Ілюмінати. Церква мала надію, що це товариство релігійних диверсантів, до яких належали, до слова, Галілей і Рафаель, давно є лише історією. Проте, вони голосно заявляють про себе, причому саме в той час, як після  передчасної смерті улюбленого всіма Папи-реформатора конклав має обрати нового намісника Божого.

Відроджені з небуття, Ілюмінати не задовольняються окремими жертвами. Їх план – знищення самої Церкви. Їм вдається закласти під Ватикан колбу з антиматерією, яка не вибухає лише доти, доки вистачає батарейки. А оскільки ні в кого потім не виявиться тонкого штекера від зарядника до Нокії, то у фіналі матимемо неймовірної краси вибух.

Ленгдона з його університетської ванни витягають спецслужби Ватикану. Причому потім ті ж самі спецслужби будуть неодноразово шкодувати про таку дурну ідею – Ленгдон разом зі своїми енциклопедіями і геть непотрібною помічницею з ЦЕРНу (CERN, Центр ядерних досліджень) Вітторією Ветра (Аєлет Зурер) буде бігати нічним Римом, шукати Знаки і тягати за собою швейцарську гвардію.

Сюжет фільму значно спрощений. Місцями це тільки додає, а не забирає. І не можу не відзначити, що багато змін сталися, ніби як на догоду католицькій церкві, яка цього разу не влаштовувала безкоштовного піару стрічці. Нагадаю, що «Код да Вінчі» викликав просто хвилю протестів, а фільм було заборонено до показу в Індії, Китаї, Єгипті і навіть Білорусі.

Проти «Янголів» Ватикан не протестував, але й дозволу на зйомки у власних храмах не дав. Проте реверанси на користь церкви відчуваються. Навіть у фіналі все склалося дещо позитивніше, ніж це було в книзі.

Практично зникла особлива роль ЦЕРНу, який у книзі є важливою окремою стороною протистояння науки і релігії (а ця тема і є, власне, фундаментом усього сюжету). Зате малоцікавий прискорювач замінено в фільмі вже легендарним адронним колайдером. Ну і навіть голівудської фантазії не вистачило, аби Том Хенкс повторив подвиг героя з «Адреналіну»: впав з кілометрової висоти з гелікоптера й залишився живим. А в книзі – саме так!

Том Хенкс грає, не надто напружуючись. Його однаково беземоційний вираз обличчя більше пасував би Вікторові Ющенку чи Брюсу Віллісу. Зате гра головних підозрюваних (тут нічого нового немає, бо глядач дуже скоро переконується, що заколот очолює хтось на найвищому рівні) пречудова.

Командир швейцарської гвардії Ріхтер (Стеллан Скарсгард, якого ми пам’ятаємо з «Мама Мії») і камерарій (це ніби як генеральний секретар Ватикану) Патрік МакКена (його грає Еван МакГрегор, причому за книгою в нього прізвище Вентреска й чим викликана така заміна, я не знайшов) – напевне, хтось з них і є Ілюмінатом.

Глядач мав би отримати задоволення від красивої візуалізації не лише Вічного міста, але й давніх католицьких традицій. Вибори Папи – надзвичайно цікаве тло. На користь стрічки грає ще й те, що цього разу режисер Рон Ховард уникнув нудних пояснень з екскурсами мало не в часи створення світу. Скупих тлумачень Ленгдона якраз вистачає, аби відчувати себе в кіно, а не на лекції.

І на останок – про фінанси. Скоріше за все, ставка на нескандальність не піде на користь бюджету картини. $150 млн. видатків, з яких майже половина – це гонорар Хенкса, ймовірно, повернуться. Але, думаю, що не набагато більше. Ще й криза, як-не-як… Це на противагу $125 млн. видатків проти $760 млн. доходів у «Кода да Вінчі».