Рестлер

Коли вперше побачив тему про цей фільм на одному з спортивних форумів подумав – ну от, чергова американська сага про їхній "несправжній" рестлінг, але побачивши в графі "Жанр" – спортивна драма, а в графі "В головних ролях" – Міккі Рурк, я вирішив, що, як мінімум, нічого не втрачу подивившись цю стрічку. Відразу хочу повідомити любителям екшну та яскравих мордобоїв, що це не той фільм, який їм би сподобався, хоча кілька яскравих мордобоїв тут є, але фільм зовсім не про це.

Насправді тема зовсім не нова, ця історія перегукується з "Роккі Бальбоа", щось подібне ми вже бачили в "Крихітка на мільйон", але Аронофскі зміг показати це по-своєму, як тільки йому притаманно, без напускного пафосу, а набагато більш життєво. "Рестлер" – це історія Ренді "Тарана" Робінсона (Міккі Рурк) в минулому зірки професійного рестлінгу, а зараз старого самотнього невдахи, який працює вантажником в супермаркеті і періодично проводить бої місцевого рівня. Важко повірити, що цей старий раніше купався в славі і грошах, зараз же він зовсім один, рідна донька (Івен Рейчел Вуд) називає його козлом, а з друзів лише стриптизерка (Маріса Томеі); слави більше немає, немає натовпу фанатів, натомість можна розраховувати на прихильність сусідських дітлахів, та й тим швидко набридає компанія старомодного невдахи. І грошей більше немає, немає навіть чим заплатити за житло і щоб якось виживати доводиться більше працювати в супермаркеті і проводити більше боїв. Що в такий момент може допомогти знову відчути себе кимось? Правильно – великий бій зі старим суперником. Але обставини проти цього, після чергового бою у Тарана стається інфаркт і лікар повідомляє, що наступний бій буде останньою подією в його житті.

Особливо мені сподобалась кінцівка, вона досить неочікувана і найголовніше залишає різні варіанти продовження, але не буду вбивати інтерес, ви самі зрозумієте, коли це побачите.

Міккі Рурк неймовірний. Як і завжди його гра чіпляє за живе і заставляє переживати разом з героєм і радість, і горе, тексту там зовсім небагато, все читається в очах і виразі обличчя. Томеі та Вуд були на рівні, вони не блищали, але від них цього і не вимагалось, головну роботу зробив Рурк.

Фільм важкий, але правдивий, без штучних підсолоджувачів з каплею трагізму, лише так, як і є насправді. Фільм про те, як важко падати з вершини, про те, як важко, коли ти не можеш більше займатись тим, за що тебе поважають; про самотність, про боротьбу, але не з суперником, а з самим собою.

Рекомендую до перегляду, зовсім не дарма ця стрічка отримала Гран Прі Венеціанського кінофестивалю 2008.