Спогади невдахи, або Інше амплуа Джеймса Бонда

Повчальна історія про кокаїнові будні підкачаних сідниць

Тяжко-важко в світі жити підстаркуватому голівудському селебріті Джо Скотту (Деніел Крейґ). Ані алкоголь, ані кокаїнові доріжки, ані шльондри, з якими, сяючи підкачаними сідницями, борсається у ліжку звізда, задоволення більше не приносять.

- Жаль хлопця, вже не той... - співчутливо хитають головами шльондри, поки Джо відлежується у відключці.

Приходить ранок, змучений нарзаном Джо прогулюється терасою своєї розкішної вілли на океанському узбережжі. Похмілля поступово попускає. Джо наносить на обличчя грим, вдягає білосніжну сорочку і вузькі штани, що так пасують його підкачаним сідницям. Втім, цього ранку світ ніби змовився проти нього...

В квартирі Джо лунає тривожний дзвінок. На дроті - його мати Ґрейс. Вдома, в Англії, несподівано помирає його друг дитинства на ім'я Бутс. Схвильований Джо, схлипуючи, переживає цю новину на фоні фотографії з Пінчук Арт Центру.

Біда, як відомо, не приходить одна. Спочатку песик однієї зі шльондр, що вона його випадково забула в халупі Джо, нагидив на сидіння його «Рейнджровера», а тут ще й пройдиствітської зовнішності агент в очі сміється з нього, запевняючи, що Джо, мовляв, занадто старий для ролі у новому блокбастері, тож замість нього шукатимуть когось іншого.

Врешті-решт, Джо уривається терпець. Він жбурляє мобільний агента у вікно, а дратівливого песика спихує першому, хто потрапляє на очі. Злий і спустошений, Джо усамітнюється на пляжі з пляшкою і поринає у спогади...

Зізнаюсь відверто, перед переглядом я побоювався. Побоювався, що можу не побачити взагалі нічого, або побачити щось таке, що краще б його не було. Так чи інакше, «Спогади...» - це перша повноцінна стрічка молодого британського режисера Бейлі Уолша (нині він мешкає у Нью-Йорку) з Деніелом Крейґом в головній ролі, чия репутація «найгіршого Бонда усіх часів» дещо заважає об'єктивно сприймати його талант.

Всі побоювання відпали вже після перших п'яти хвилин. Не надто досвідчений на перший погляд Уолш (досі він був відомий більше як режисер музичного відео, щоправда, для таких не останніх британських гуртів як Oasis та Massive Attack) попрацював на славу. Замість очікуваного дебюту «глевкого млинця» бачимо добротну, просякнуту лірикою і чудовою музикою артхаузну стрічку з непогано прописаним цілком життєвим сценарієм і - що особливо дивує - з живими емоціями на квадратному обличчі Крейґа. Здається, усе-таки, він непоганий актор...

Роль Джо Скотта, на мою думку, набагато ближча Деніелові, ніж роль суперагента 007, тож не дивно, що він так вигідно у ній виглядає. Граючи Джо, Крейґ частково грає самого себе. Гадаю, життя кінозірки з усіма супутніми атрибутами більш звичне і знайоме йому, аніж фантасмагоричне бондівське протистояння Всесвітньому злу.

Безперечно, одна з сильних сторін фільму - це саунтдрек. Зібраний з шматочків класики (Моцарта) і британської рок-сцени сімдесятих (Девід Боуї, Брайан Феррі та гурт Roxy Music), він звучить абсолютно цілісно: музичне минуле Уолша тут дається взнаки. Поза цим приємно вражають чітко виписані характери всіх без винятку акторів другого плану: юного Джо (Ґері Іден), домогосподарки Офелії, кумедної бабці міссіс Роджерс, сусідки Евелін та інших.

Фільм знімався незадовго до роботи над черговою серією «бондіани». Подивившись його, ви маєте змогу побачити Джеймса Бонда в іншому, цілком людяному ліричному амплуа.