«Дитя людське»: Світ врятує чорношкіра Мадонна?

«Дитя людське» – фільм, у якому на всі сто експлуатується стара, як світ, ідея наукової фантастики – «а що було б»… Ні, не так. «О Боже, а що було б, якби на Землі перестали народжуватися діти?»

Це нескладне фантастичне припущення і дає потужний поштовх усій картинці, яка розгортається на екрані. Антураж до болю знайомий – стіни мегаполісів, вкриті графіті, знищення природного середовища (на прикладі полів, залитих нечистотами), банди розбійників на дорогах, військові, що «шмонають» та ловлять нелегальних мігрантів… Одне маленьке перебільшення: в Англії 2027 року всі мігранти – незаконні. Так, дітки, це – тоталітаризм. Але що ж робити нещасному англійському уряду в світі, де народи завзято ріжуть одне одного, відчуваючи, що в будь-якому разі настане всім каюк, і люди розпачливо втікають до «землі обітованної» – постіндустріальної Великобританії?

Світ, усвідомивши, що більше дітей не буде, поринає десь у 2009 році у безперервну війну, а злидні ще більш посилюються. Посеред хаосу «могутньою фортецею» тримається Великобританія. Виживає країна, як стверджує уряд, завдяки тому, що перекриті усі кордони задля непроникнення мігрантів. Ті, хто встиг «просочитися», сидять у концтаборах та гетто. Про права людини, панове, забудьте.

На цьому фоні – боротьба підпільників, такої собі модернізованої армії ІРА, яка підриває на вулицях вибухівку та готує повстання. Революція, ясна річ, буде потоплена в крові через нерівні сили сторін. Але це все вже не так важливо, тому що ще років тридцять-сорок – і настане кінець усім суперечкам, бо нікому буде воювати та «перти плуга». Останнє дитя народилося 18 років тому.

І ось… В цей кривавий карнавал приходить Мадонна. З дитям, звісно. Мадонна – неповнолітня, чорношкіра і перебуває поза законом, як «нелегальний мігрант». Власне, її порятунку та «екшну» – доставці до напівміфічних островів «Проекту Людство» – і присвячено більшу частину картини.

Одна з ключових фраз фільму – «Який, до біса, мир, коли людей топчуть та принижують?» На основі цього питання і показана вся незгода між «реформістом» – головним героєм та «революціонерами», що жертвують і своїми, і чужими життями заради примарних цілей «суспільної рівності». В світі, де вже апріорі не може бути миру між расами та націями. Чому – загадка людської психології. Нібито ж напередодні кінця світу має настати взаємна любов та єднання?

Фільм загалом не надто багатий на інтелектуальні розмови. Скоріше «родзинка»  – у красиво змонтованій картинці (що часом переходить у натуралістичний репортажний стиль), продуманій до деталей, та сценах, які промовляють самі за себе. Газети на стінах, де по заголовках можна прочитати усього історію «смутного часу». Кіт, що дивиться на танки, проїжджаючі вулицею – просто вражаючий кадр. Натовп мусульман-мігрантів, що скандує «Аллах акбар!», «шмаляє» в повітря і зовсім не помічає дівчину з дитям, яку ведуть крізь цей натовп. І з таких окремих кадрів і складається цілий драматичний сюжет.

Колориту фільму надають пісні 70-х, «класичної» пори рок-музики, – протягом фільму лунає і «Deep Purple», і «King Crimson», і Джон Леннон, і безліч інших призабутих метрів. Тварини – коти, собаки, вівці – теж герої фільму нарівні з людьми, вони десь поруч у більшості сцен.

Стрічка показує той стан, у який може впасти людство, коли зрозуміє, що далі прогресу не буде. Коли чисельність населення падає, а люди звіріють і роблять усе можливе, щоб добити самі себе – у війнах, у комп’ютерній залежності, у вуличній злочинності, у будь-чому. Власне, саме безпліддя показане як кара за гріхи, апокаліптичне явище – але людству не дано зрозуміти, як зробити так, щоб гріхи були прощені. 

Чи не найбільш вражаючий кадр – це сцена порятунку Матері з Дитям з будинку, що перебуває під вогнем. На якихось кілька хвилин солдати перестають бути солдатами і припиняють вогонь. Мати врятовано – і безглузда бійня посеред гинучого світу знову розпочинається.

Людству таки дали останній шанс наприкінці стрічки. Який же Голівуд без хеппі-енду, і справді? Тільки от питання, поставлені режисером, актуальні вже тут і зараз. «Дитя людське» – лише ілюстрація того, як нескладно довести світ, в якому ми живемо, до межі.