«Гонихмарник» vs «Сутінки»

Очевидно, що батл «Гонихмарник» проти «Сутінкової саги» буде не зовсім рівноправним, хоча б тому, що «Сутінкова сага» включає 5 книжок і уже стала мегапопулярною серед мільйонів підлітків усього світу, за нею знято багатобюджетні фільми, випущено комікси, сувеніри, численні пародії, створено сотні фанатських сайтів, а головні герої цього твору Белла Свон та Едвард Каллен, як би це дивно не звучало, стали в один ряд із Адамом і Євою, Ромео і Джульєттою, Скарлетт О’Хара і Реттом Батлером, Попелюшкою і Принцем. То чому ж я, розуміючи усю нерівність «суперників», вирішила побудувати свій відгук на книжку львівської письменниці Дари Корній «Гонихмарник» саме на протиставленні вампірській сазі? Все дуже просто – через маркетингові потуги видавців, які вирішили позиціонувати нову містичну книжку для підлітків як український аналог всесвітнього бестселера.

Видавниче втілення. Зустріла я цю розрекламовану книжку, яка ще й отримала ІІІ премію «Коронації слова-2010» і вже встигла потрапити до довгого списку премії «Книга року Бі-Бі-Сі 2010», як і годиться «за одежиною», себто за обкладинкою. І одразу ж «Гонихмарник» почав втрачати бали. В обкладинці явно відчувається закіс під «Сутінки» – вона теж чорна, що цілком логічно з огляду на містичну складову твору, та й ідея оформлення, його смислового навантаження ніби вдала, але…і це, друзі, велике «але» – незграбний фотошоп, недоладні шрифти та цілковите фіаско з вибором моделей псує це перше враження від видання, яке, як відомо, можна справити лише один раз. Моделі на обкладинці не дотягують до героїв, які живуть у світі Дари Корній, тож для чого читачеві нав’язувати їхні образи ще до прочитання книжки? Втім, відзначу симпатичне художнє оформлення фронтиспису та шмуцтитулів, шкода, що дехто їх так і не побачить, бо ж обкладинка не сприяє бажанню взяти книжку до рук. Значно розумніше зробили закордонні видавці: вони оформили книжки «Сутінкової саги» асоціативними ілюстраціями, в яких домінує червоний (кров) і білий (світла сторона) кольори. Як би хто не ставився до «Сутінок», варто визнати перші обкладинки є дуже стильними. Уже згодом, коли слава акторів Крістен Стюарт та Роберта Патінсона, які втілили солодку парочку «лева та ягнятка» на екрані, стала просто зашкалювати, видавці зробили додаткові цілковито безпрограшні кінообкладинки.

Сюжет. Ну що ж, я людина бувала, мене страшною обкладинкою не налякаєш, тому взялася до читання «Гонихмарника» і, треба сказати, не змарнувала час. Початок інтригує, мова авторки приємна і легка, у неї, безперечно, є виразний індивідуальний стиль – сучасний і лаконічний. У сюжеті я знайшла багато схожого на славнозвісні «Сутінки»: Гонихмарник Кажан, як і вампір Едвард Каллен становить загрозу для своєї коханої, він так само рятує її від небезпеки (у «Сутінках» це автомобільна аварія і різні інші халепи, в українському творі – банда зловмисників у вечірньому парку), у обох творах йдеться про беззастережне і всеперемагаюче кохання. Та попри названі паралелі твір пані Корній є дуже оригінальним.

Міфологія. Якщо говорити про міфологічне підґрунтя творів, то очевидно, що за самобутністю й автентичністю Дара Корній перемагає Стефані Маєр, яку багаторазово звинувачували у наслідуванні американської письменниці Енн Райс, авторки «Вампірських хронік», зокрема уславленого роману «Інтерв’ю з вампіром». Зрештою сама вампірська тема у художніх творах далеко не нова і налічує сотні інтерпретацій. Інша річ, що саме після виходу «Сутінкової саги» значно активізувався інтерес до різноманітних творів про вампірів. Я не збираюсь «кидати» в Маєр ще своїм «камінцем», бо, на моє переконання, в наш час створити щось цілковито нове, мабуть, неможливо. Згадую, як і Джоан Роулінг докоряли запозиченням сюжетів, зокрема відмічали схожість її творів з твором Урсули Ле Гуін. Втім ці докори абсолютно не заважають мені вважати поттеріану одним із найкращих явищ у сучасній дитячій літературі, так само, як і вважати «Сутінкову сагу» сучасним аналогом численних «Анжелік і королів», які багато моїх однолітків із задоволенням «ковтали», перебуваючи у віковій категорії «середній шкільний вік». Повертаючись до міфології «Гонихмарника», треба сказати, що авторка не просто осмислила язичницьку міфологію, вона довершила маловідомий образ Гонихмарника-Градобура або ж Дводушника, повелителя блискавок і дощу, а перенесення цього яскравого образу на сучасний ґрунт значно підсилило читацький інтерес.

Хочу відзначити ще і оригінальні легенди, які оповідає головна героїня твору Аліна – вони справді створюють неповторну атмосферу карпатської і волинської магії. А який прекрасний образ духу міста! Потобійчний світ, або ж безчасся, як його називає Дара Корній, змальоване хоч і детально, проте мінімалістично. Безчасся має лише кілька образів, проте вони мають сильне смислове навантаження й символізм – це дуб, дід з кобзою, кінь, заплутане у гіллі дуба сонце.

У контексті згаданого перенесення міфічних істот у сучасне життя згадую ще й серію книжок «Персі Джексон та Олімпійці» американського письменника Ріка Ріордана (дуже популярна у США, відома українцям за провальною екранізацією одного з творів «Персі Джексон і викрадач блискавок»), де автор намагається популяризувати античну міфологію. Це я до того, що нова книжка Дари Корній дійсно відповідає світовим тенденціям, глобальній книжковій моді. Та не це найважливіше! Авторка через цікавий сюжет і небанальну історію зацікавлює читачів багатющою давньою українською міфологією.

Герой. Зізнаюся, я не раз і не два замислювалася, у чому ж причина цієї шаленої популярності вампірської саги і, не побоюсь цього слова, «едвардоманії» (коли фанатки не просто рефлексують в просторах Інтернету, ошаліло ганяють за актором, що втілив образ благородного вампіра в кіно, а навіть просять його «не відходячи від каси» їх покусати…). Так от, думається, що домогосподарка Маєр просто втілила мрію середньостатистичної жінки, описавши цей ідеальний ідеал – дуже гарний, фізично і духовно сильний чоловік, освічений і вихований, галантний, цнотливий, дуже багатий, готовий постійно захищати кохану від будь-якої небезпеки, але, разом з тим, сам небезпечний… однак такий сильний, що може побороти свої спокуси і навіть пробачати коханій витівки типу поцілунку з суперником-вовкулакою. А ще він весь такий загадковий і ходить у дизайнерському одязі. Має бути у нього хоч якийсь недолік! Та окрім бажання випити свою Беллу до дна чомусь нічого не пригадується…

Гонихмарник Кажан, він же – Сашко, також дуже загадковий, але, разом з тим, він видається цілком реальним хлопцем, яких багато на вулицях Львова. Його можна впізнати за суцільно чорним одягом. Він має дивовижний сексуальний магнетизм (як і Едвард, тільки вампір беріг цноту сотню років для справжнього кохання, а Кажан не позбавляє себе тілесних радощів), Кажан, так само, як і красень-вампір може читати думки, обох хлопців однаково сильно лякає і бентежить момент, коли до них приходить справжнє кохання… Загалом в цих образах є багато спільного. Свої симпатії віддаю, все ж таки, Едварду (хоч, напевно, то не буде дуже оригінально), бо Кажан час від часу здавався мені нахабним, іноді заслабким. Якщо певні риси наших героїв мало не «мальовані під копірку» (хоча підкреслю, йдеться лише про деякі паралелі, а загалом їхня схожість, мабуть, спричинена традиційним уявленням про, умовно кажучи, «поганого супергероя»), то дівчата (себто головні героїні творів) дуже різні.

Героїня. Белла Свон – цілком пересічна дівчина, розумна, але помірно, тендітна, проте патологічно незграбна, миловидна, та зовсім не красуня. Але, за життєствердною американською філософією, кожна сіра миша є по-своєму особлива. Саме в такому головному жіночому образі саги я вбачаю бажання авторки підкреслити, що якою б звичайною ти б не була – щастя все ж таки існує, тільки треба знайти своє покликання. Цікаво тільки, яке покликання у Белли? Так-так, не більше і не менше – порятувати свою вампірську родину всеперемагаючою добротою.

На відміну від Белли, студентка-художниця Аліна – надзвичайно яскравий образ. По-перше, вона інтелектуалка, читає Кафку, Вольтера, Гомера та Жака Лакана (а зовсім не «Буремний перевал» Емілі Бронте, що є настільною книжкою Белли Свон), вона талановитий митець, має власний погляд на речі, врешті-решт вона вирізняється зовнішністю – до гарних природних даних додає мистецькі витребеньки, як от зелений колір волосся.Та не можу не відзначити її дещо стереотипний образ представниці «просунутої» львівської молоді, що не терпить голлівудські фільми, не вмикає телевізор, надаючи перевагу лише рафінованому та високоінтелектуальному і т.д. Постійне нагадування у творі, що Аліна – то вам не просто так собі панянка, а інтелектуальна молодь, було дещо нав’язливим. Як на мене, то цей образ авторка надто ідеалізувала. А може «обраниця» і має бути цілком ідеальною?.. Вона успішно виконала місію – врятувала коханого від загибелі, щоправда, ціною відмови від найсильнішого почуття в житті, крім того, долучилась до іншого сакрального завдання. Як і будь-яких хороший вчинок у казках, цей не залишився непоміченим вищими силами, тож для пари Аліна-Сашко, попри все, історія завершилася щасливо. Отже, попри величезну різницю у характерах героїнь, певні паралелі між ними можна провести – вони обидві у творах стали жінками-рятівницями. Та цього разу мої симпатії на боку Аліни. Перемагає яскравість, а не сірість.

Кілька слів хочеться сказати і про молодіжну складову творів. Скоріше за все, основний «рецепт» популярності обох творів (попри усі містичні навороти) – цілком реалістичне змалювання життя і переживань сучасних підлітків, не важливо, чи американської старшокласниці, чи української студентки.

На останок висловлю сподівання, що читачі зрозуміють усю умовність цієї «битви» книжок. Без усякого сумніву, українським фанатам «Сутінок» прийде до душі «Гонихмарник», що буде ще однією нагодою зануритись у фантастичний світ кохання та пригод. На жаль (а може, на щастя), українські письменники не поспішають створювати сиквели та приквели. На жаль – бо таким чином не мають можливості додатково підзаробити, а на щастя – бо воліють не тягати кота за хвіст. Саме тому, гадаю, читацька аудиторія «Гонихмарника» Дари Корній буде значно ширша за підліткову.