«Мандрівний Замок Хаула»: головоломка з присмаком казки

Уявіть собі велику кімнату, захаращену всіляким чаклунським приладдям: паличками, капелюхами-невидимками, мітлами, ретортами з приворотним зіллям та грубезними фоліантами з заклинаннями. Якщо поміж всього цього випадково виявилися б семимильні черевики, а ви якраз налаштувались читати «Мандрівний Замок Хаула» Діани Вінн Джонс, ні в якому разі не беріть до рук, а тим більше не вдягайте чарівні швидкоходи – галопом по Європах таку книжку читати не можна, хоч як би хотілося «ковтнути» її всю й одразу.

Дитячі казки писати – це вам не дірки від бубликів гризти – так напевно подумала собі пані Джонс, хвацько закрутивши сюжет у тугенький вузол – протягом усієї книжки здогадатися, чому ж Відьма Пустирищ (до слова, одна з головних героїнь казки) ганяється за магом Хаулом – доволі складно. І як не намагайся знайти хоч якусь зачіпку, яка б наштовхнула на здогади – це зробити вдається лише одночасно з героями книжки. Справжнісінький казковий детектив, з будинком-головоломкою, що мандрує вулицями трьох різних містечок, дивним і трохи егоїстичним чарівником Хаулом, що не помічає людей, які вдираються до його ж замку зненацька й залишаються там жити, зі справжніми принцами й відьмами, які зачаровують тих-таки принців (щоправда, принци потім чомусь ніякій попелюшці не дістаються). Що й казати – дуже нетипово для дитячої казки. Зрештою, слів з приставкою «дуже» до «Мандрівного замку» можна дібрати не менше ніж з десяток, настільки неподібним до інших книжок виявилось творіння Діани Вінн Джонс. Авторка зуміла серед віражів сюжету й дивакуватих героїв знайти межу між примітивністю і простотою дитячої казки та вигадливістю розповіді.

Але давайте про все по порядку. Спочатку варто познайомити вас з головною героїнею, Софі – найстаршою дочкою в сім’ї, дівчиною з золотими руками й таким же золотаво-рудим волоссям. Софі по-своєму дивна – вона розмовляє з капелюшками, які шиє для продажу, і завжди нарікає на те, що вона старша, а старшим ніколи нічого не світить в житті. Відьма з Пустирищ – ще одна жителька сторінок казки, особа вельми ексцентрична. Ця ексцентричність одного дня завела Відьму до крамнички Софі і зачаклувала дівчину – та постарішала на добрі 50 років, та ще й так, що нікому не може сказати про це заклинання. «Тепер ти значно більше схожа на себе справжню,» - каже собі Софі, злегка кепкуючи з власного нещастя, і того ж вечора вирушає світ за очі. Так вона потрапляє до Мандрівного Замку Хаула. Про чарівника в місті ходять не менш «хороші» чутки, аніж про Відьму. Кажуть, він ловить молодих дівчат і виїдає серця, колекціонуючи, до всього, ще й їхні душі. Але Софі, стомленій далекою дорогою і ревматизмом, було далеко в носі те, яку славу має Хаул в містечку. «Ну скажи, а чому б і ні? – запитала вона в ціпка. - Навряд чи чарівникові Хаулу для його колекції аж настільки потрібна моя душа…» і пошкутильгала шукати входу.

Якщо ви думаєте, що я й далі безжально буду розкривати вам хитросплетіння сюжетних ходів, то помиляєтесь, мабуть, десь так, як помилялась Софі, вважаючи, що Хаул одразу допоможе розігнати їй чари Відьми і вона знову стане молодою, і десь так, як помилялась Софі, вірячи чуткам про грізного й злісного Хаула Жахливого, і десь так… словом, не буду перебивати вам апетит, бо смакувати там є чим. Розкажу лише про особливість Замку, який і Софі, і навіть мені вже став рідним за 350 сторінок розповіді. Бо книжка подіяла трохи засмоктуюче. В процесі читання виникали думки на кшталт: а як же замок, як Софі зможе потім без нього жити? Там усе таке рідне: і ванна, в якій Хаул просиджував по дві години, виходячи звідти то блондином, то чорноволосим, але неодмінно з божественними пахощами навколо себе, і внутрішнє подвір’я з квітковим садом, і Кальцифер, дивний демон вогню, тріскотливий і норовливий, але разом з тим боягузливий та дуже вразливий – варто було простягнути до нього мокрі руки, як він одразу ховався за найдальшими полінами, притихнувши десь в кутку каміна, Майкл, учень Хаула, та звісно, двері, з кольоровими позначками – залежно від того, на яку позначку повернеш, вийти можна в трьох містечках. Від такого, звісно, й голова може піти обертом – це вам не абищо – жити в трьох різних місцях одночасно. Поряд з прибиранням бруднющого Замку, Хауловими істериками, під час яких він покривався зеленим слизом (то, певно, якась особлива форма депресії), вилазками в місто, біганиною в семимильних чоботах, візитами до короля та приготуванням чарів Софі намагається дізнатись, чим прив’язаний Кальцифер до Хаула та як розірвати цю їхню угоду взамін на повернення їй молодості.

Що особливо втішило в цій книзі – це мала кількість таких собі гіперпосилань. Адже всі казки у світі завжди писалися за певними шаблонами й часто, читаючи, мене переслідувало дежа-вю - мовляв, десь я це вже читала. Перегорнувши першу сторінку книги, і прочитавши «Розділ перший, в якому Софі розмовляє з капелюшками», моя пам’ять заворушилась, щось там бурмочучи і пригадуючи, що «десь я це вже читала». На мою превелику радість, пам’ять у мене ще не така дірява, як, наприклад, розкішні костюми чарівника Хаула, які мало не півкнижки штопала Софі й я пригадала – щось подібне було в Астрід Ліндгрен. Не думайте, ніяких алюзій, і тим паче, копіювань. Можливо, лише легкий присмак. Пригадалось, що в «Пеппі Довгійпанчосі» розділи називались на кшталт «Пеппі збирається на прогулянку». Але це радше не вада, а приємний момент. Як і ненав’язливий та делікатний гумор Діани Вінн Джонс – не може не викликати усмішки розмова Софі спочатку з капелюшками, потім з ціпком, черепом та іншими предметами, які взагалі-то не розмовляють. Не втрималась авторка й від міні-паралелі з «Алісою...», себто одного з персонажів Керолла, Божевільного Капелюшника, порівняння з яким в’їдливо дозволяє собі Хаул на адресу Софі. Книжка наштовхує на ще одну згадку – цього разу про «Володаря Перснів», зовсім незрозумілою в цьому контексті назвою «Рівенделл». Чи може, мозок вже просто перенасичений образами з інших казок, вимагає й цей якось прив’язати до подій, які відбуваються в книзі? Ну і звісно, свідомість, заатакована сімома томами поттеріади, протягом подорожі в Мандрівному Замку увесь час вимагала хоч якогось закляття – як на те, Хаул жодного разу так і не промовив щось на кшталт нього. Хоча, для чого нам заїжджені слова й чарівні палички – наші герої конструюють чари як машини чи просто продають їх у вигляді порошків людям. Ті, як на диво, зовсім не бояться Хаула Жахливого чи то пак мага Пендрагона, або й чарівника Дженкінса, як він себе ще називав, і охоче приходять за попутним вітром чи успіхом в дуелі, який можна купити всього за кілька пенні.

Досить відомим є аніме Хаяо Міядзакі за мотивами казки Діани Вінн Джонс. Хоча вислів «за мотивами» – це заголосно сказано. Скоріш, Міядзакі «позичив» собі героїв «Мандрівного Замку Хаула», бо сюжетні лінії в аніме дуже віддалено нагадують обриси пригод книжкових Хаула та Софі. Ба, навіть характери у джонсівських і міядзаківських персонажів інші – Хаул, який усю книжку був страшенно істеричним і постійно то скиглив, то корчив з себе генерального лінюха, в мультфільмі такий собі герой-рятівник і воїн. Про те, що цілу книжку він тільки тим і займався, що домагався кохання дівчат, яких уподобав, Міядзакі згадав фразою про серцеїда-Хаула, яка звучить десь на початку. А це, до речі, і є одна з суттєвих зав’язок казки. З іншого боку – маємо два майже цілком різних сюжети. Вже читачам і глядачам вирішувати, який з них їм подобається більше, бо ті порівняння, які зазвичай робляться, коли виходить фільм за книгою, тут зовсім недоречні.

Як я вже писала, ця книжка володіє певними детективними прийомами. Тому стережіться – кінець має збити вас якщо не з ніг, то з пантелику точно. Але не буду розкривати всі карти – натомість пропоную вам відчинити двері Мандрівного Замку (попередньо, звісно ж, знайшовши, де вони розташовані), й самим дізнатись, що станеться з Софі, чому Відьма Пустирищ полює за Хаулом і хто такий насправді Кальцифер. Сподіваюсь, інтригуючі чари, що надійно заховані десь у цьому тексті, почали діяти й ви вже кинулись шукати входу до хаулових володінь.