Музичні уроки від Харукі Муракамі

Я ніколи не вважала себе особливим фанатом «The Beatles», але мені чомусь здавалось, що я непогано знаю творчість ліверпульської четвірки, та мушу признати, що пісню «Norwegian wood» я вперше послухала лише прочитавши однойменну книжку Харукі Муракамі. Щоправда, в цій історії дорослішання токійського студента багато музики і попри «Beatles». Класичної, сучасної, зіграної на фортепіано і гітарі, почутої десь в барі, літаку чи музичному магазині, музики, яка допомагає відтворити атмосферу і настрій кількох років життя головного героя.

Сказати, що Муракамі специфічний письменник, це мабуть нічого не сказати, але «Норвезький ліс», особливий по-своєму. Ця книжка не проситься бути прочитаною до кінця якнайшвидше, вона минає як «осінній день в горах Кіото» - спокійно, невимушено, можливо, навіть трохи ностальгійно. Так, виникає цікавість і своєрідне співпереживання через долю Ватанабе, Наоко, Мідорі, Рейко, Нагасави та інших, проте ці відчуття більше схожі на зацікавлення долею людей, яких не бачив 20 років. 

Це довершена історія, вплинути на її розвиток не може ніхто, навіть самі герої (ми дізнаємось про події кінця 60-х - початку 70-х років з розповіді Ватанабе, котрі він сам пригадує після майже 20-ти річної перерви), а тому роман Муракамі дійсно стає подібним на спокійно прогулянку, може не зовсім норвезьким, та все ж лісом.

Муракамі дуже уважний до дрібниць – він дуже детально описує краєвиди, їжу, назви вулиць і станції метро, інтер’єри і вигляд будинків; шпильку на волоссі Наоко і довжину спідниці Мідорі; колір сукні Хацумі і партію в більярд з Кідузкі; цвітіння магнолій і дощ, білизну, яка сохне на даху і відвідувачів музичного магазину, в якому працює Ватанабе, святковий торт і глуху собаку в горах Кіото… Саме такі деталі створюють атмосферу присутності, та в цілому ця атмосфера присутності в чужому житті далеко не завжди радісна і світла. 

«Норвезький ліс» - це історія смерті, чи точніше самогубства, історія вічного вибору між припиненням страждань, непорозумінь, страху і відчуття самотності та продовженням життя. «Смерть знаходиться не на протилежному кінці життя, вона постійно знаходиться в ньому», - каже Ватанабе. Мабуть, саме тому в романі смерть не сприймається як трагедія. Як життєва драма, яка вносить свої корективи – так, але не як трагедія, яку неможливо пережити. Кідзукі назавжди залишається 17-річним, Наоко – 21-річною, проте життя продовжується, і заперечити це неможливо. 

Чимало уваги в своєму романі Муракамі приділяє темі сексуального становлення героїв (назвати це «статевим дозріванням» просто язик не повертається). «Норвезький ліс» – це ціла низка відвертих розмов, сцен, історій, та всі вони позбавлені будь-якої грубості чи пошлості і чудово підтримують романтично-ностальгійний настрій. 

Роман не має «логічної» розв’язки, це новела, котра не передбачає класичного геппі-енду, Ватанабе залишається стояти в телефонній будці на пероні, без визначеного майбутнього, проте зі впевненою надією, що воно буде. Мабуть, саме тому після прочитання «Норвезького лісу» сняться такі спокійні романтичні сни, чимось подібні на однойменну пісню «The Beatles».