Панас Мирний: Без волів і ясел

Всі, хто проходив українську літературу в школі або на філологічному факультеті внз, знають Панаса Мирного та його роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні». Інша справа, що в переважної більшості читачів цей твір постає хіба що у збитій шаблонній фразі, заголовку шкільного підсумкового твору з теми: «Чіпка - пропаща сила». Бо, незважаючи на масовість читання «Хіба ревуть...» на вимогу навчальних програм, нині знайдеться не так багато тих, хто цей твір прочитав принаймні повністю, а не за хрестоматію чи «за критикою».

Тому написання рецензії на книжку, вперше видану вже більше 128 років тому - заняття не таке вже недоречне. Тим більше, що минулого року студія «Наш формат» випустила у світ видання «Хіба ревуть воли, як ясла повні», яке набагато легше неспішно і вдумливо прочитати. Мова йде про подвійний компакт-диск - аудіокнигу тривалістю трохи більше 40 годин.

Незважаючи на академічне жанрове визначення - соціально-психологічний роман - психологізм у звичному нам розумінні у романі Панаса Мирного має все ж другорядну роль. Так, соціальне у його письмі справді таки добряче тисне на психологічне, але справа не тільки в цьому. Панас Мирний - в першу чергу письменник-монументаліст, а вже потім, наскільки йому дозволяє обраний ним монументальний розмах, - психолог або соціолог. Автор цілком свідомий того, що він пише великий, «тягучий» твір - описи в нього великі й багатослівні, багато сцен, особливо ліричних, відверто затягнуті. Наприклад, досить великий шмат тексту треба прочитати, аж поки Чіпка, зустрівши випадково біля своєї пшениці «польову царівну» Галю, почне зачіпати її і заважати плести вінок із польових квітів. Скажімо, ті ж Мотря і Карпо з «Кайдашевої сім'ї» Івана Нечуя-Левицького за цей же «ефірний час» встигли не тільки поніяковіти, але й вивернути кольорову глину (на сорочку Карпові), покепкувати  одне з одного, побігати й розстатися - кожен при своїх намірах.

Великий монументальний задум не тільки спричинився  до статики й затягнутості описів. Оскільки Панасові Мирному - згідно з його доктриною, яка потребувала обов'язкового залучення певного масиву даних про батьків та інших предків головного героя - довелося списати цілу історію села, де виріс Чіпка, повз його увагу промайнуло те, що мало чи не вирішальний вплив на формування Чіпчиної асоціальності. Про, м'яко кажучи, прохолодне материнське ставлення до Чіпки й про те, що Чіпка фактично не мав не тільки батьківського, але й материнського виховання, згадано лишень мимохідь. Зате вже коли Чіпка став дорослим, почав волочитися й пропивати своє й материнське добро, автор докладно пише про плачі-ламентації - мовляв, «аби ж я знала, то ще б у колисці маленького задушила». Ні слова, ані найменшого натяку на те, що Мотря, за великим рахунком, отримала доволі закономірний результат свого виховання сина, немає.

Доктрина, що її вплив помітний на «Хіба ревуть воли...», була до певної міри віянням тогочасної інтелектуальної моди і відображенням тогочасної моди на філософський матеріалізм і пов'язаний із ним культ науки. Панас Мирний своїм романом немов збирає матеріал на, так би мовити, генетичний паспорт і соціальний портрет своїх героїв - Чіпки і Галі. Логічно, що у версії письменника погана спадковість (у Чіпки - гулящий батько-двоєженець, у Галі - і батько, і матір) не мала в собі нічого хорошого, але якщо образ Чіпки Панасові Мирному вдалося прописати доволі реалістично й цілісно, то в образі Галі є певні невідповідності. Справді, Чіпка мав у собі чималий заряд агресивності, жага до влади (принаймні, так би мовити, «тіньової» влади - на чолі злодійської ватаги) була в певні моменти основним мотивом його поведінки. У те, що волелюбність може виродитись у беззаконня, а прагнення справедливості - в егоїстичну  агресію, справді віриться. Натомість самогубство Галі - психологічно зовсім невмотивоване. Адже вона не схильна ні до істерії, ні до безоглядної залежності (мовляв, без милого - вже не життя), та й з погляду розплати за злодійства її роду логічніше було не позбавляти її життя зразу, а залишити для жертовного життя в ім'я скривджених, зокрема й через розбійників. Пояснити Галине самогубство може тільки доктрина, яка вимагала того, щоб генетично й соціально «недоброякісний» рід обов'язково був нежиттєздатним. Це, між іншим, може бути поясненням, чому Галя й Чіпка, незважаючи на доволі довге й майже щасливе подружнє життя, так і залишилися бездітними.

«Хіба ревуть воли, як ясла повні» - твір, майже позбавлений всякої вигадливості, в ньому все немов котиться второваною колією. Втім, Панас Мирний - далеко не єдиний із письменників, хто обходився без цього й писав успішні твори. Справжня цінність роману - в іншому, а саме - в доволі скрупульозному відтворенні різних, часом доволі дрібних життєвих подій та реалій. Те, що сталося з Чіпкою, Галею, Грицьком, Лушнею, Матнею, Пацюком, судовим секретарем Чижиком і ще багатьма іншими персонажами, можна тлумачити по-різному, для цього зовсім не потрібно поділяти авторську доктрину. Іншими словами, читач отримує майже незастарілий ілюстративний матеріал з прикладної  сімейної та соціальної конфліктології, а мистецтво розв'язувати конфлікти, як не крути, завжди буде актуальним...