Нічого зайвого - тільки жахи!

рецензія на книгу Олександра та Наталки Шевченків "Бранці мороку"

В українській сучасній літературі, на жаль, ще багато не розвинутих жанрів. Серед них, так званий, хоррор, «книги жахів». Більшість авторів не сприймають цей жанр всерйоз, вважаючи, що зобразити гору трупів, ріки крові, відгризені руки і мутантів-тарганів – може кожен і тому беруться за інші жанри. Насправді жахи – це значно тонше й складніше. При величезній кількості зарубіжного «жахливого мистецтва», штамповані жахалки вже не лякають, максисум – викликають огиду. Тож потрібно шукати вхід у безстрашне серце читача.

Подружжя письменників — Наталка та Олександр Шевченки спробували знайти ці потаємні двері у своїй новій книзі «Бранці мороку». Книга видана видавництвом «Фоліо», нагороджена третьою премією на «Коронації слова» і була презентована на Львівському Форумі.

 Жанр жахів ближчий Олександру Шевченко, він видав дві книги-жахалки: «Глибинка» і «Аутсайдери». Наталка Шевченко пише в дещо іншому стилі. Проте поєднання вийшло досить потужнім.

Автори інтригують читача, а головне зацікавлюють. Сюжет розвивається динамічно, і впродовж нього наростає інтрига і напруження. В «Бранцях мороку» немає зайвого тексту: недоречних роздумів, діалогів чи описів, лише оголене хитросплетіння сюжету. Жоден жах не звяляється на сторінках не оспіваний в попередніх деталях. Майстерно зроблені елементи вплітаються в сюжет і надають йому вигадливості й особливості. Це нагнітає атмосферу, напружує й примушує читати сторінку за сторінкою.

Омріяний головною героїнею книги Аліною будинок дістається подружжю досить легко. Дешевий, великий, затишний, далеко від цивілізації — такий, яким його вимальовувала фантазія жінки. Але будинок вже кілька років пустує, загадково зникли його попередні власники, ще раз подивуватися примусило те, що за роки пустування будинок не приймав незваних гостей і залишився цілим та неушкодженим. Підозріле дзеркало знайдене Аліною, спочатку тонко натякає дивним обрамленням, суперечністю з естетичними смаками Аліни, а потім виявляється апаратом спілкування уособлення зла з навколишній світом.

Буденний світ в книзі зображений трохи неприродно й натягнуто: світ розмежовується на чорне та біле, герої на позитивних і негативних і не допускається жодної сірості. Головна героїня Аліна зображається просто святою. І якщо в боротьбі з мороком це виглядає досить ефектно, то в існуванні такого створіння в звичайному житті можна сумніватися. В Аліни не лише ідеальна зовнішність, характер, поведінка, розум, щей доля її складається таким чином що вона нагадує великомученицю. Михайло вдається авторам значно реалістичніше.

Таке «гумове» життя спочатку викликає якісь підозри, але потім, коли починають діяти міститичні, інтригуючі лінії на нього перестаєш зважатий, поглинутий захоплюючими подіями.

Сюжети й образи жахалки не нові: будинок жахів, духи, живі мертвяки, жахливі смерті, перетворення мрій на жах, потойбічне дзеркало, тощо. Але в сукупності ці речі складають досить привабливий та інтригуючий сюжет. Автори граються не стандартними еталонами страху, а асоціаціями що вони викликають, дрібними деталями, що зближуться їх з читачем. Будинок випромінює затишок, а потім зявляється те, що приховувалося за цим затишком — прихована загроза. Зміна ходу думок Михайла чіпляє хвилюючу струну читача, адже думки це те чим керуємося ми і страшно коли хтось може контролювати їх — найприватніше й найінтимніше, що ми маємо.

Після одного з поворотів сюжету в книзі зявляється «казковий» персонаж. Такого типу персонажів Пропп у своїй роботі «Морфологія чарівної казки» називав «чарівними помічниками». Цей персонаж — Таня. Дивовижне співпадіння — подруга Аліни ворожка-гадалка у якої є незвичайна знайома, яка професійно бореться з темними силами. 
Перед тим як скінчиться боротьба добра й зла читач має нагоду кілька разів зтхнути з полегшенням, а потім знову напружитись від несподіваної події.

«Бранці мороку» — хороша розважальна література в жанрі хоррор. Вона має місце на полиці поціновувачів легкої та якісної літератури.