Петер Хьоґ "Тиша": музика, церква, цирк

Кожній людині Всевишня визначила свою тональність – і Каспер умів її чути… Саме цим реченням Петер Хьоґ розпочинає свою незвичайну книгу, повну приголомшливих подій, непередбачуваних сплетінь та небанальних сюжетних ліній. Все це – на фоні зовні холодного Копенгагена.

Каспер Кроне – головний герой, всесвітньо відомий клоун, який виступав зокрема і в «Цирку Сонця», звертається до Бога як до жінки. Він не хрещений, але в молитві минає чимала частина його життя. Він незвичайний скрипаль, він – такий собі музичний Парфумер, який може визначити звучання не лише кожної людини, але й точно вказати на місце розташування особи, з якою розмовляє по телефону, вгадати марку годинника чи допомагати сейсмологічній службі.

Одного разу до нього приводять дівчинку, всередині якої тиша. Тиша, яку Каспер шукав все життя, тиша, яка була до того, як Всевишня поставила перший компакт-диск. Потім Клара-Марія попросить його про допомогу: «Мене викрали… Знайди мою маму. І приходьте вдвох по мене». І саме з цього моменту книга перетворюється на непересічний пригодницький детектив, у який Петер Хьог вплутує, на перший погляд, зовсім не пов’язаних героїв. Каспер зустрічається з батьком Максиміліаном, який теж колись був циркачем, але потім подався в адвокати, із черницями Притулку Рабії, серед яких африканка з чорним поясом зі східних єдиноборств, із безногим гонщиком Францом Фібером, колишньою коханою Стіне, із представниками сейсмологічних служб, поліцейськими, які хочуть витурити його до іспанської в’язниці, таємними спецпідрозділами, акушерками та обдарованими дітьми, народженими в супроводі веселок, навіть уночі. Неодноразово йому погрожуватимуть в’язницею в Мадриді, незліченну кількість разів його життя висітиме на волосині, але ж недарма Каспер – клоун, а життя його – цирковий манеж. Тому з кожної халепи він вибирається з гідністю й іронією, щоразу вигадуючи все нові й нові варіанти, як обвести навколо пальця, аби дістатися мети. Дуже часто в цьому йому допомагає не лише його професія, але й уміння чути.

Каспер натренував свій слух ще з дитинства. Недарма, згадуючи про перші свідомі роки, він каже про звук падаючої картоплини, з якою він вчився був жонглювати. Якщо бути уважним, із книги можна навіть видобути певну абетку звуків, яку трактує для себе Каспер, коли чує ці тональності в людей:

Ре мінор – безвихідь, смерть,
Мі мінор – горе, стрес, неспокій,
Фа мінор – самогубство,
Сі мінор – мир, споглядання,
Мі мажор – сяяння,
Фа мажор – довіра, зелений колір,
Ля мажор – небезпека,
Ля-бемоль мажор – співчуття.

Книга сповнена надзвичайно соковитих діалогів, яких так бракує сучасній літературі. Тут герої весь час балансують на лезі ножа, кидаючи одне в одного такими ремарками:

– Якщо вже ти в щось віриш, чи не міг би ти помолитися, щоб нам допомогли?
– Не можна ні про що просити, – пояснив він. – В усякому разі, просити, щоб дали інші ноти. Тільки про те, щоб зіграти якнайкраще ті, що в тебе є.

Або:
– Цієї миті, – продовжувала вона, – я зрозуміла, що кохаю тебе.
– Може, ти вийдеш, – сказав він тоді. – Мені треба підтертися.

Хьоґ досить афористичний. І «Тиша» не стала винятком. Не завжди це повнокровні сентенції (на кшталт «Щастя – це не тоді, коли треба складати і створювати, а тоді, коли навчився відмовлятися», «Деякі діти – якісь стародавні душі, покриті тонким лаком інфантильності»), інколи достатньо просто дотепної метафори: «Він посміхнувся. Це була посмішка, яка, на думку Каспера, могла б стати підставою для позбавлення прав водія», «Що тут скажеш? За півстоліття ми зробили крок із джунглів прямо в зоопарк», «виникло відчуття, що Всевишня грає крапленими картами» тощо.

У «Тиші» максимально зближуються поняття релігії та цирку. Герої часто моляться, причому не традиційним шляхом, а просто щирим словом. Черниці в «Тиші» можуть постояти за себе, вони вміють битися, стріляти й лазити старезними підземеллями в пошуках пропалих дітей та робити операції Касперу, коли фактично можна було би ставити на ньому хрест. Бог – жіночого роду. Східна церква сприймається тут найсвітлішою серед всіх інших, основним значенням якої є не страждання Спасителя, а перетворення, воскресіння. Довідавшись про це, Каспер подумає: «Дивно, жінки можуть досягти якоїсь подібності абсолютного щастя, не залучаючи при цьому ніяких інших чоловіків, крім Спасителя. А може, навіть і його не залучаючи». Східна Церква, з якою пов’язані черниці, представляється в книзі прогресивним об’єктом з новими поглядами на християнство. Так, жінку в Притулку Рабії піднесено до сану митрополита, що неможливо з точки зору канонічної церкви, яка й не збирається їх визнавати, хоча вважає їх авторитетною гілкою.  З іншого боку, черниці часто ходять до цирку, вони спостерігали за виступами Каспера, чекаючи на нього; незвичайні діти вчилися в монастирських школах, коли в цирку не сезон. Деякі з них потім наймалися в цирк просто сидіти під час вистави, аби накликати глядачів та оберігати від нещасних випадків на арені.

Так виявляється, що циркове життя Каспера, викрадення дівчинки, землетруси, музика та церква можуть бути з’єднані в один ланцюг.

У книзі весь час поєднується непоєднуване, як і має бути в справжньому цирку, звучить «Чакона», часто п’ється арманьяк та знаходиться підтвердження, що дійсно «Всевишня – навіть у найсвященніших зібраннях – притримує клоуна до останньої хвилини, щоб дістати його як козирну карту з рукава».

Цікавий, непересічний детективний роман, здатний прикути до себе увагу навіть найбільш вибагливого читача. Переклад В. Верховня виявився досить якісним і свіжим, хоча все ж хочеться бачити менше русизмів та пунктуаційних помилок. Та й на обкладинці ліпше було би зобразити інструмент, на якому грав Каспер, – скрипку.