«Рокові яйця»: суцільна ядуча критика

Говорити про Михайла Афанасійовича як про видатного російського письменника першої половини XX століття так само безглуздо, як називати Фройда великим психологом. А тому поговоримо про Булгакова як про першокласного медика, чудового зоолога і проникливого віщуна.

Публікація повісті датується 1925-м роком, однак була написана у 1924. Історія розгортається у РСФСР влітку 1928 року. Незважаючи на те, що автор обрав недалеке майбутнє, великої різниці між реаліями письменника і дійсністю повісті не спостерігається. Хоча що ми можемо знати напевно про той час.

Професор зоології IV державного університету і директор Московського зооінститута Володимир Іпатійович Персіков випадково для себе і для інших робить феноменальне відкриття: він створює «промінь життя», який здатен пришвидшувати розвиток та розмноження ембріонів.

Ситуація, здавалося б, зрозуміла і типова, якщо весь творчий доробок Булгакова можна узагальнити і систематизувати під один, лише йому властивий тип. Пізніше буде написана повість «Собаче серце», а згодом – протертий до дір літературознавцями і релігійними фанатиками роман «Майстер і Маргарита». Елемент містицизму та фантастичності Булгакову був притаманний завжди, однак «Рокові яйця» не слід вважати суто романтичним жанром, готичною фантастикою.

Після свого відкриття Персіков розпочинає ряд експериментів, які доводиться швидко призупинити через наказ «зверху». Наказ простий і характерно безглуздий для радянських «верхів»: в країні починається курячий мор, а отже професорський винахід слід використовувати в «корисних» цілях, а не для інтелігентської забавки. Обличчям «верхів» є Олександр Семенович Рокк – завідуючий показовим радгоспом «Червоний промінь». Саме він з’являється у кабінеті професора, саме він вимагає «віддати» промінь для підняття курівництва в країні. І тут вже вгадується майстерна специфіка зрілого Булгакова, хоча повість і відноситься до раннього періоду його творчості. Іронічність героїв, характери, що легко вгадуються, головна тема, якою протягом всієї літературної творчості «грішить» письменник – протистояння комунізму й інтелігенції. Образ Рокка не злий, він більше викликає посмішку, аніж відразу, що робить настрій всієї повісті легшим, не трагічним, більш веселим, ніж тривожним. Персонажі Булгакова дещо переплітаються з персонажами Рабле – їх гротескність та яскравість додає динамізму сюжету, хоч історія і так насичена подіями.
Випадково, разом із закордонними курячими яйцями в столицю потрапляють зміїні яйця, які Персіков замовив для своїх дослідів. І певна річ, трапляється помилка, і зміїні яйця потрапляють до Рокка, який з повною впевненістю і дилетантською впертістю має намір використати на них професорський промінь.

Зробити повість неголослівною Булгакову допомогла медична освіта. Взагалі, типаж професора або лікаря є практично в кожному творі письменника, і це надає, нібито, додаткової вартості тексам. Тому що Булгаков знає, про що пише, а не пише, про що хоче. Згідно законів жанру, повість вміщує всі необхідні аксесуари науково-технічного передбачення, однак все це не вийшло за межі фантастики. Одне, що перетворилося з видумки на реальність, – це той фантасмагоричний крик «бей гадів», який згодом втратив всю метафоричність і перетворився майже не на заклик сучасності.

Суть повісті є простою і страшною: за що б не взялась комуністична влада, до якої найбезпечнішої та найкориснішої справи вона не долучилась, виходить завжди одне – трагедія, що пожирає спочатку громадян Союзу, а потім і самих комуністів. Вгадується і сарказм, і в’їдливі насміхання над владою, однак все це так вдало завуальовано глибоким символізмом, що повість читається двома шляхами – або для читацького споживання, особливо не замислюючись над політичною ситуацією та історичним переплетенням, або як суцільну ядучу критику тогочасних законів.