Самі ви порнографія! або Олесю Ульяненку заборонили «Жінку його мрії»
«Клуб сімейного дозвілля», фактично європейське видавництво, досить сміливо трактує поняття, що лягло в основу його назви. Воно не відмовляє у праві плодитися і розмножуватися людям, що люблять на дозвіллі прочитати свіжий жах від Кінга, чи потішити себе автобіографічними одкровеннями Карпи, тим більш, що саме такі нахили свідчать про потужність статевої функції - основного чинника і головної умови існування здорової й чисельної родини. Бо в Європі вже підросло покоління бабусь із татуюванням у зоні бікіні. І звісно, коли у тісному (чи навпаки, просторому) сімейному колі були прочитані Кінг і Карпа - можливо, неодноразово, - настає час підкинути у читацьку пічку щось нове, і ще піддати жару. Саме у цей момент видавці слушно згадали про Олеся Ульяненка.
Зрозуміло, що про нього і треба було згадувати, тому що цей автор поганому членів української родини не навчить. В усіх його творах є мораль, та ще й подана у такій жорсткій формі, що не помітити її неможливо. Саме задля цієї моралі письменник і сідає за комп'ютер, і дає життя своїм нещасним і розбещеним героям. Його еротичні сцени здебільшого настільки неприємні і завжди так явно художньо мотивовані, що жоден суд у світі не признає його порнографом, якщо цей суд визнає закони.
Щоправда у нас закони - як дишло. Вони використовуються, щоби по-тихому когось кинути на бабки. От нещодавно був епізод з журналом «ШО», який вирішив оприлюднити початок роману Ульяненка «Квіти Содому». Звісно, це художній твір, і назвати його порнографією може тільки компетентна людина, причому з великою обережністю, у законодавчому порядку. Але робітникам типографії, які друкували номер, - цим типовим вітчизняним арбітрам смаку і літературної елегантності - не сподобалось, що двійко дебилукватих кілерів не досить чемно обійшлися з дамою, яку зустріли на місці попереднього злочину. Вони - не робітники типографії, звісно, а герої Ульяненка - дали їй по голові й один з них за її несвідомою допомогою отримав досвід анального сексу, який у цієї тендітної блондинки, до речі, і без того вже був, і поважний. Потім вони - не герої Ульяненка, звісно, а робітники типографії - зібрали урочисті збори і постановили, що таку порнографію вони мають залишити собі у повному обсязі. Проблеми збереження цієї порнографії їх не дуже хвилювали. А даремно, бо якби хтось настукав, то їм довелось би довго доводити, що вони утримують примірники журналу не для того, аби їх «спустити» на Петрівці.
Так, це розбещеність. Але і тут є мораль: романи Ульяненка треба читати повністю. Тому що якби це не був уривок, і можна було прослідкувати за подальшою кар'єрою героїні, то з'ясувалось би, що вона вже через кілька годин зустріла своє справжнє кохання. І цей чоловік виявився таким платонічним, що затулив її своєю широкою спиною, жив з нею без сексу і тільки милувався, що її обличчя схоже на мордочку колі. І вже наприкінці роману він, у якомусь мареві, нарешті зливається з нею у ніжному і делікатному екстазі. Тонкий і захоплений читач зрозуміє, що якби на початку роману не було вищезгаданої брутальної сцени, то секс наприкінці не видавався би таким кришталевим.
А тепер повернемось до «Жінки його мрії». Прочитавши цю книгу, Фройд би кінчив, стільки там усього приховано. І звісно, така сама аварія могла би статися з прищавим підлітком, коли би він тільки проглянув першу главу. У цьому романі дійсно багато сексу, причому сексу досить привабливого, досить людяного. Але він усе одно сумний. Це розгублений настрій Саванароли після злягання з біленькою молодою овечкою, коли він обережно, поки не дуже каючись, думає про це і розуміє, що поступив, як баран. Звісно, у подібному стані він не може викривати людську розбещеність і підступи лукавого з таким запалом, як ще вчора. Він відчуває себе жертвою, і відчуває жертвами усіх інших. Йому прикро, і з його вуст ллється лірична скорбота. Коли читаєш «Жінку його мрії», на пам'ять приходять рядки Пушкіна: «К кому, несчастный, я стремился! Пред кем смирил свой гордый ум! Кого в восторге чистых дум боготворить не устыдился!»
Практично усі чоловіки, задіяні у романі, служать у міліції. Але це не прості міліціянти, що цілуються на полотні арт-групи «Синие носы». Вони багаті, вони козирні. Закон для них не писаний. Робити їм у житті нема чого. І тому вони чутливі, як свиноматки. Їх турбують глибокі філософські питання.
Практично усі жінки у цьому романі, як і в інших романах цього автора, лесбійки. Просто от подобаються Ульяненку лесбійки. Кокотюсі не подобаються, а йому - подобаються. Думаю, справа у тому, що він завжди намагається глибоко залізти у голову своїм героїням, відчути себе ними, а їх - собою, і в результаті виходить, що у його «мадамах боварі» занадто багато «я». До речі, такий самий синдром можна помітити і в прозі Жадана.
Є також в романі гомосексуалісти. Вони дуже зворушливі, але їх гомосексуальність здається веселою грою, якимсь карнавалом. Насправді це звичайні чоловіки, яким набридло жити як батьки, вони хочуть чогось іншого. Цей суто інтелектуальний бунт не базується на природному підґрунті. Автор намагається зрозуміти, відчути, як це мужик хоче мужика, і як це потім працює. Виходить у цілому схоже, і естетську компоненту Ульяненко переживає доволі глибоко, він взагалі естет. Він може милуватися красивим юнаком, його рухами, його капризами, може уявити собі, які риси активного, вже зрілого чоловіка приваблюють пасивів. Але коли створений ним гомосексуаліст на сторінках роману зустрічає симпатичну жінку - єство бере своє, і він починає до неї тягнутися, і відчувається, що тільки могутня воля автора забороняє йому взятись до негайних дій. Взагалі, і менти, і жінки, і гомосексуалісти, ці живі істоти, які страждають і їбуться, викликають співчуття, вони симпатичні, але кожного з них автор наказує так жорстоко, що ніхто з читачів не захоче поводитися, як вони.
Ті герої роману «Жінка його мрії», яким не довелося стати ментами, - просто скромні злочинці. Злочинці, як і водиться в Ульяненка, багатофункціональні. Вони і вбивці, і наркодилери, і збоченці, і садисти, і кишені чистять, і машини крадуть, і також виконують усілякі дрібні доручення. Під впливом усіх цих чинників їхня поведінка стає такою загадковою, що менти, які ведуть розслідування, вже перестають розуміти, що коїться і навіщо. Також їх спантеличує діяльність деякого Топтуна, людини без обличчя, що перед кожним злочином лякає жертву зображенням долоні з фірмовими лініями. Потім з'ясовується, що це гібрид людини з янголом, і він попереджає жертви, причому завжди даремно, але розслідуванню це нічого не дає. По суті, слідчий тільки спостерігає, як злочинці мочать один одного, аж поки в світі не западає тиша. В цьому є дещо ідеальне.
І тут... ви знаєте, чим Олесь Ульяненко відрізняється від Дюма чи Тургенєва? Його романи майже завжди закінчуються хепі-ендом. Також є хепі-енд і в «Жінці його мрії». Може, трішечки своєрідний.
Але коли письменник поставив крапку, а маестро Олександр Красюк - перекладач Стівена Кінга і літредактор Олеся Ульяненка пройшовся по тексту своїм вишуканим пером, виявилося, що колізії цього роману ще далеко не вичерпані. «Клуб сімейного дозвілля» - це солідне видавництво. Німецьке. Перед тим, як оприлюднити твір, воно чесно послало його у Національну експертну комісію України з питань захисту суспільної моралі. У комісії був місяць, щоби продивитися матеріал і дати несхвальне резюме, і це було не важко зробити, бо роман дуже захопливий і надзвичайно легко читається. Та хоча я не беруся стверджувати, що саме вони, у цій комісії, чухали, але чухали це вони безмовно три місяці. За цей час видавництво, не отримавши ніяких зауважень, надрукувало роман, і він почав розлітатися, як гарячі пиріжки. І як я розумію, саме це комусь не сподобалось. Може, конкуренти злякалися і закипишували. Тому що раптом експертна комісія перестала чухати те, що вона чухала, а саме - потилицю, і оголосила твір Олеся Ульяненка порнографією. Видавництво опинилось у статусі розповсюджувача порнографії, хоча воно, зі свого боку, діяло бездоганно.
Взагалі діяльність цієї самої комісії з комерційної точки зору носить такий характер, що вже не дуже зрозуміло: це недбалість, інквізиція чи рекет. Бо звісно, коли роман вже надрукований, то не продавати його і кудись подіти наклад - значить, терпіти збитки. Зараз, коли нема чого платити лікарям та вчителям, взагалі не зовсім зрозуміло, навіщо нам, платникам податків, годувати зграю цих дармоїдів, що вирішують, чи є порнографією твори нашого живого класика - одного з небагатьох, хто ще залишився. І котрі не можуть завчасно підняти свої тлусті чрєсла, щоби заборонити роман ще до того, як видавництво вкладе в нього гроші.
Чому комісія прокинулась саме зараз? Може, вони хочуть поставити видавництво у таку ситуацію, коли треба буде платити хабаря? Чи може, їм хто заплатив, щоби вони розпочали усю цю бодягу з порнографією? Відповіді на ці питання в мене поки що нема, але буча піднялась така, що скоро це з'ясується.
А поки що сумно. Сумно навіть не тому, що уся наша сучасна література підпадає під артобстріл Національної експертної комісії. А сумно тому, що діяльність цього органу абсолютно ніким не контролюється, і якщо завтра його членам чимось не сподобається автор Біблії (а можна зрозуміти, що в них на нього може бути зуб, бо він їх багато чим обділив при народженні), то вони знайдуть у його творі й інцест, і педофілію, і, ясна річ, онанізм. І лукавий застрибає у дитячому захваті - класна штука мораль!
Слідкуйте за русизмами: "полова функція, топка, заслонив, мордочка, поручення...". Попри це стаття дуже хороша, дякую. Про автора Біблії дуже влучно сказано – хамло Данило Яневський і йому подібні заслуговують горіти в пеклі.
Приходьте на презентацію
Дякую:)
стежте за своєю мовою, коли дорікаєте іншим.. "росіянізмами" а не "русизмами"
це ж чому так?
А подумайте..
йолопів-моралістів у нас хоч греблю гати, а от талановитих прзаїків як Улян – на децл.
може краще писати "кіпішували"?
так, як ви написали, ніхто не говорить
абзац про "гомосексуалізм, як інтелектуальний бунт" порадував )))))
Не вважаю за доречне правити сленгові слова. Ви так не говорите, я теж, а авторка – може саме так вимовляє:)
та ради бога
Дуже вдячний за статтю.
А на комісію вже давно пора "накласти вето", і не одноразово!
І взагалі вислів "члени комісії" звучить порнографічно, тому всіх членів треба відмінити.
А що? В Києві тільки одна типограція (тобто друкарня)?
І та була у Харкові
В цій статті Ульяненко вийшов вже аж надто моралізаторський :) Погодьтеся, що оце: "Взагалі, і менти, і жінки, і гомосексуалісти, ці живі істоти, які страждають і їбуться, викликають співчуття, вони симпатичні, але кожного з них автор наказує так жорстоко, що ніхто з читачів не захоче поводитися, як вони." – звучить трохи дуже наївно (оксюморон свідомий, ага)
зате зливатись у якомусь мареві в кришталевому сексі – дуже поетично!
тьотя женя, я так і не зрозумів, шо зробили працівники друкарні з книжкою про анальний секс – лишили собі, шоб дрочити?
та тепер, олесику, дрочити може вже весь інтернет
вибрані уривки вже всюди
’ану поклади руки так, щоб я їх бачив’
та ось вони – ручки, шо такого...
мене сцени з дяді ульяна і так не возбуждають
напевно, тому шо вони, як виявилося, насправді виховні))
Олесику, а Улян тебе й не має збуджувати, от Карпа – інше діло ;)))
Книжку Уляна заборонили, її нема у книгарнях, і усім дрочити казна на що, а номер журналу ШО пішов у світ завдяки мужній позиції Кабанова
А більш ні в кого не виникає враження, що ця заборона – ну дуже вже доречна і на користь у першу чергу саме "постраждалим"?
Здається, здається :).
Все залежить від того, прибрало видавництво книгу з книгарень, чи ні. Якщо наклад конфіскували, то якаж кому користь?
Все залежить від того, прибрало видавництво книгу з книгарень, чи ні. Якщо наклад конфіскували, то якаж кому користь?
З книгарень – це взагалі історія надовго:) тобто сьогодні заборонили – завтра ніде нема – це фантастика:) Могли призупинити роздачу + у КСД своя мережа, там могли прибрати. Потім справедливість переможе, під тиском обуреної громадськості, – і вуаля!
Теж саме дехто казав про Матіос, коли на "Москалицю" за бігборди наїзд був. Мене така готовність нашої інтелігентної публіки в усьому бачити лише піар дещо бентежить і лякає.
Ви уявляєте, який піар був Троцькому й льодорубам свого часу?
Інтелігентна публіка якраз всіляко захищає й підтримує невинну жертву:) Погортайте френдстрічку.
Щоб визначитись (оскільки аж ніяк не хочу потрапити в ряди захисників цензури!) Поняття "моральності" як таке вважаю виключно шкідливаим, оскільки ні до чого крім маніпулювання воно не придатне.
І саме тому, що вважаю злом будь-які форми маніпуляції, неприємно відчувати, що тобі тиснуть на "святе" – порушення свободи слова, навіть гірше: утискання літератури з позицій позаестетичних – цензура – тоталітаризм...
Можливо, у мене параноя. Надто вже доречно і вчасно... От і запитала.
Поняття "свобода" – корисне, поняття "моральність" по суті своїй блядське.
взагалі найкращий піар – це смерть, імхо )))
так шо.....да.
не фантастика – вжєнєма(фр.))))...
КСД взагалі відмовились від контракту з Уляном. Тепер поки хтось інший не надрукує... Капранови хотіли перекупити в них наклад... ні!
Презентації в інших містах доведеться відміняти.
вони ж не відповіли, що зроблять з накладом?
Ф топку його
У такому разі – вибачте за недоречний цинізм.
Розумієте, Уляна забороняють усе життя. Коли йому дали у 34 роки Шевченківську премію, то теж його пресували. Він вже втомився від цього.
Постраждалі і так нормально продавалися, вони такого не хочуть.
бач, який пішов читач! матюки і анальний секс в художньому тексті "на ура" сприймає. піднялися всі проти "цензури" – не смійте закривати нам рота! люди, невже ви серйозно про це все? ви самі в дитинстві що читали? книжки про те, як "один з них за її несвідомою допомогою отримав досвід анального сексу"? але ваша дитина читатиме саме те, що ви наразі підтримуєте. а до "автора Біблії", себто, до авторів я і без того ставлюся з огидою і вважаю цю книгу непотребом. і всі ті, хто так гарячково захищає описування статевих актів у прозі, назвуть за це аморальним мене.
А потім цих моральних дітей, котрі ніколи не читали *жахливих* книжок про анальний секс, буде анально мати держава. Цензура ніколи не була чимось корисним. Цензура – це СНІД суспільства.
Держава – це ми, це більшість нас. Якщо ми не матимемо уяви про моральність (маю на увазі саме внутрішню організацію власної системи цінностей), честь, гідінсть і совість, то наші нащадки не матимуть її у набагато більшому ступені.
А "Сімпсонів" теж Ульян написав?
А "Сімпсони" мультик для дітей?
І для дітей теж. Його не на дитячому каналі показували.
Зрозумійте мене правильно – я чудово розумію, що наша Комісія працює геть паршиво. Але навіть Сімпсони у відомій мірі можуть стати негативним прикладом для дитини. Я сам досить схвально ставлюся до Сімпсонів і Саут Парку, та таки має існувати МЕЖА і чітке розділення цільової аудиторії. Якщо буде відсутній контроль – то ми опинимося у первіснообщинному ладі і вважатимемо проміскуітет звичайним станом речей. Інша справа, що, от товариш нижче правильно зазначив, цензура працює вибірково і вкрай нелогічно. Це – саме та крайність з якою треба боротися.
сьогодні на презентації говорилося, що люди після прочитання достоєвського вішались ггг
заборонити!
чи що зробити? обмежити продаж? довідкою з психомату?
Блєа, Богдане, що за цирк? після перегляду "нупагаді" чувак розстріляв свою родину, а після прослуховування платівки песнярів 1976 року одна дівчина порізала собі синьожили. про що ще поговоримо?
я знаю єдину дитину, яка може прочитати уляна далі 3 сторінки. його звати Олесик: http://olesyk.sumno.com/
ну-ну.
а що, тебе в дєцтвє до "повії" панаса мирного тягнуло?
ми явно говоримо про різні дитинства.
Якщо вам не подобається книга, ви можете її не купувати, але як зрозуміти дії комісії, яка чекала три місяці, щоби книгу таки видали, і видавництво вимушене було щось робити з надрукованою книгою, яку воно вже продало 4 000 примірників?
ніяк. це очевидно, що вона неефективна, та "розруха не в клозетах", панянко. а за голови – треба боротися.
і, чорт забирай, я сам знаю, що можу купляти, а що ні! мене непокоїть те, що цю книгу куплятимуть (чи вже купили) ті, хто не здатен свідомо приймати рішень ні про якість літератури, ані про сталість власних моральних позицій.
в такому разі – 99% сучукрліт – на палю )
ти дарма іронізуєш, між іншим. це дуже страшно, насправді.
але допоки в літераторах і співчуваючсих переможним голосом говоритиме юнацький максимлізм – діла не буде. sic!
то де конкретні пропозиції, як захистити знедолених несталих?:)
в коментах подібні речі не обговорюються, хоча декілька здогадок з уього приводу я дійсно маю.
а тут йдеться про тотальне обурення спробою заткнути рота сучасному письменнику. це найбільш вражає. і не можу сказати, що приємно.
і що за манера, коли закінчуються аргументи (чи у разі, якщо вони і не з'являися) одразу запитувати конкретних пропозицій? своя голова на що? чи я щось таке неймовірне оповідаю?
Завдяки цензурі можна пропіаритися. Але в Україні цензура діє на "вибрані" (замовлені) твори. В той час як по телевізору у кліпах чоловіки б'ють дівчат або дівчата засувають долари у спідню білизну, а книжкові полиці забиті російськомовною белетристикою на кшталт "Як правильно стати стервою" і "Скількох чоловіків я взула", лунає несправедлива критика у бік Леся Подерев'янського, Юрія Покальчука та Олеся Ульяненка...
Я щось не чула, щоби книги Поді чи Пако забороняли.
"У цьому романі дійсно багато сексу, причому сексу досить привабливого, досить людяного. Але він усе одно сумний"))) по-моєму, все ж обгортка книжки дуже попсова, віддає ранніми віннілами Скорпіонс, хоча, їм ще можна було б таке пробачити, там фігурували дами зі справді красивими, тренованими тілами)), а не відфотошоплені ноги і руки цнотливо прикриті простирадлами і хусточками)) Знаючи, як добре пише Ульяненко і який він штучний і "людяний" товар, можу уявити, що видавці зробили усе, щоб книжку зіпсувати, додає невпевноності й мусування моральної теми. оця, так звана, мораль чи духовність – хворий апендикс усіх наших людей, ніхто не знає, скільки ще триватиме гниття організму, бо комісії та інші поборники моралі цілими днями висять на порно сайтах.
лише вчора я була "рокером дня" на цьому сайті, а сьогодні тут вже розмістили такі брудні памфлети http://www.rock.kiev.ua/arhiv/2009/41/ , все, не хочу більше ніц знати, хочу " в море".
Галочка – то шютка)
я зрозуміла це, коли вдруге глянула туди і побачила підпис недоній. з чого можу сказати, що жарти у нього дурні, зрештою, він мені ніколи не подобався. ну і ладно))
доній це сьогодні читав на презі. я спочатку вкурить не міг, шо це шутка, а коли вкурив шось нісмішно було.. ну але це таке... певно, в мене мозг надто плаский )
Я вкурила відразу, мені було смішно, але смішно – це не те, чого треба було досягти. Були проблеми з тим, що він повісив свою символику, дівчата з книгарні навіть плакали, їм зробили втик.
ну, вони скрізь це намагаються зробити...
Обгортка була не дуже доречна, Уляна від неї харить.
За логікою КСД повинно вилучений тираж здати на макулатуру. Отже треба знайти той приймальний пункт вторсировини де вони це зроблять і викупити шедевр Уляна за ціною макулатури!!!
Питайте на смітниках міста Харкова!
Видно долго искал такую типографию, которая наконец запретила бы печатать... Иначе выпущенные в других типографиях экземпляры этой книжки, которая продается несмотря на запрет, не расхватывали бы так...
Ну если уж такой необъективный и тупой этот Костицкий, то давайте и мы, "адекватные творческие единицы", тоже не будем тупыми... Зачем хвататься за все, что не понравилось Костицкому без разбора... Или, если я согласен, что это гавно – так что – я такой же бюрократ как Костицкий?)) Ну кто же будет читать этого Ульяненка с его "засунув палець в анус", повторяющимися 4 раза на 2 страницах... Ну какая же это литература? Никто же не запрещает Уэльбэка с глотанием спермы и "піхвами, що рухаються".. Это же не литература, а текст, созданный в надежде, что моралисты забанят, а революционеры подымут кипиш и создатут автора ..здатый контр-культурный имидж... Это "фіточай "Енергійний", который пьешь и засыпаешь, а все равно пьешь... (Прочитал у кого-то из наших адекватных писателей такое сравнение с такой нашей литературой...) Костицкому повезло, он реально забанил гавно, хотя и не художественным соображениям...
щодо чаю, то це, певно, ще один приступ ментального мазохізму. Бити своїх і бити по своїм,(щоб чужі боялися) для українців звична справа. Звичайно, цікавіше читати Уельбека чи Міллера, ну куди нашим письменникам до них... Наші так не напишуть, це не вставляє... інколи таке кажуть не тому,що справді є змога з чимось порівняти, а просто, тому що "наші". Я б ще багато що сказала на цю тему,але література, на жаль, не мій профіль)), хоча, проблема все та Ж. Можна, для прикладу, не слухати і не любити нашої музики, бо коли ти знайомий з апологетами британського року, для прикладу, то, звичайно, серед наших ти не почуєш ні Гендрікса, ні Блекмора, ні Пейджа, ні теде...(( У нас немає своїх Цеппелінів, Ролінгів, Флойдів. І ніколи не буде, бо може і не треба)) "можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки ..." Особисто я вирішила для себе цю дилему так, що це просто треба любити, а не вмикати свої критичні меломанські інтелектуальні архіви, як у випадку з музикою. ну і, звичайно, робити скидку на те, що наші потребують нашого ж захисту і нашої ж уваги та розуміння. Дуже важко собі уявити, що у якійсь іншій демократичній* країні світу, тій самій Британії, наприклад, стався б подібний прециндент з книжкою, і реакція деяких "співчуваючих" "небайдужих людей" могла б бути такою як у нас:"Забанили, то й гарно"...
Це з розряду "не читал, но осуждаю". Насправді це було так:
"Пишнотілий бронзовий амур трусив у непевних тінях маленьким пісюном, натягував лука і безтурботно гиготів над смертю".
"Він бачив, як вона вигинається станом, мов велика соковита риба, і краплини срібного поту стікають на зіжмакані простирадла, сині у мельхіорових кімнатних сутінках".
"він тут стояв голий, з обвислими білими, як виваляні у борошні пельмені, боками посеред блискучого паркету, гузном до дзеркала, і мав смішний вигляд, його сідниці тремтіли, навіть коли він не рухався, а хронічний геморой пошпигував у кишці. Це перше, що він почав відчувати. Далі було гірше: він наново відчув запахи шоколаду, начинки і її тілесних соків"
Улян значно краще Уельбека і Міллера, і коли почне друкуватися на Заході, то і до нас це дійде.
Євгенія, у мене во вас з Олесем цікава пропозиція, зайдіть, будь ласка, у свої приватні повідомлення на "сумно".
Таке враження що всі крім мене це читали :))
Було продано майже 5000 примірників. Звісно, багато хто читав.
"Моральна" комісія -- аморальна!
Сам текст -- фігня!
А чи могло видавництво не прибирати книгу?
Звичайно -- їм тя комісія навіть не радила, а вибєндрівалась. Так про що розмова?
Про те, Бульбашкін, що для рівноваги треба й вас назвати бидлом, бо інакше вас заберуть живим на небо.
Ну бидло я, бидло. І на небо можна живим. Але чому видавництво прибрало книжку? Аморальна комісія нічого не наказувала, нікуди не скаржилися. Отже теми нема, а є шо? Піар? Смішно. Боротьба? Хрєна. А шо? А я не знаю. І ви не знаєте! А може знаєте? То про шо всі говорять?
Роман визнаний порнографічним. За розповсюдження порнографії – від 3 до 7 років позбавлення волі. Видавництво, звісно, злякалося, а комісія тепер робить вигляд, що вона біла і пухнаста, і видавництво щось не те зробило.
Є ЗМІ, до яких висновок експертної комісії дійшов разом з запрошенням до прокуратури. Постійно щось забороняють, і тим людям не до жартів. Просто народ зачухався тільки на Ульяненко, а так усім було байдуже.
Хтось здається повідомив, що було продано 5000 примірників? Бідне видавництво!!! Кого запросила прокуратура? ЗМІ? По написаному висновку тої долбаної комісії нікого б не судили! Якщо забороняють – дійсно не до жартів. Де заборона? "Народ зачухався тільки на Ульяненко". Більше ніхто народ не цікавить? Смєшно, дєвочкі! Чим більше недолугого піару, тим більше віриш, що це піар.
Але ж 5000 примірників були надруковані і не продані, це збитки.
Прокуратура запросила, наприклад, інтернет-видання "Фраза", а на суді газети "Блік" з Нацкомморалі я сама була, комісія намагається закрити газету.
Але дійсно народ зацікавився тільки Ульяненко, можете сміятися чи плакати. Бо він відомий письменник, представник культури. І за нього вступилися інші письменники, наприклад, нещодавно по СТБ в новинах – Ліна Костенко. Яворівський написав листа до Нацкомморалі і видавництва. Також з цього приводу висловлювалися іноземні письменники, навіть російський ПЕН-клуб. Про це також неодноразово говорили на радіо "Свобода".
Могло таке бути з-за того, що бомбили якісь інтернетівські ЗМІ чи, перепрошую, симпсонів? Отож.