«Шахмати для дибілів»: виховання дошкою
«Просто текст как-то по-дебильному написан. Тексты пишите нормальные», - очевідно, саме таке справєдліве пожеланіє мог би висказати по поводу нової книги Михайла Бриниха «Шахмати для дибілів» його високопоставлений тьозка, єслі б у нього було врем’я отвлєчься од своїх мерських забот і посвятити себе читанню.
Думаю, ви усі слишалі, що книга ета, собствєнно, як і ета рецензія написана ненормативним язиком. І не матюками, як можна радостно сподівацця, а мудрьоним суржиком або по крайнєй мєрі, язиком, которий суржик дуже напоминає. І як ви понімаєте, ето такий художній прийом, а не просто щоб повипендрювацця. Хоча подозрєваю, шо і без «повипендрювацця» не обошлося. Був же у Бриниха опит напісанія на спор любовного роману, а «Шахмати для дибілів», можна допустіть, сочінялся під ізвєстний конкурс «Коронація слова-2009». Навєрно, Міхаїл подумал: «А чем же ето я хуже Андрюхі Кокотюхи чи Марії Матіос» і видав прелюбопитнєйшую книженцію, которая і здєлала єго лауреатом.
В «Шахматах для дибілів», можна сказати, 34 главних героїв. Охраннік Васілій Петрович (він же у свободне од работи врем’я Доктор шахматної гри Падлюччо), которий, как-будто знамєнітий герой Селінджера, не дає мальчіку Міше впасти у прірву пожирання сладкого у супермаркетах і вмєсто того растлєває юний мозг всячєскіми дибютами, защитами, мітельшпілями і прочімі гамбітами. Остальниє 32 – то шахматні фігури, коториє при определьонной стєпєні развітія воображенія можуть представлять модель нашого общєства – від малоподвіжного і труслівого караля до пєшок, яким закон позволяє ходить тіки прямо, а для того, шоб чкурнути направо чи наліво, нада прибити собі ж подобноє сущєство, котороє завинило перед каральом тіки у тому, шо у нього іной цвєт кожи або слішком опасні мислі в голові.
А якшо ви не хочете заморачуватися всємі падобними філософськими вапросами, то (у пєрєривах мєжду пріступами смєха) з чтєнія етой кнігі можна палучіть нєкую практичєскую пользу – ознакоміцца, правда в оригінальному авторському ізлаженії, із основами шахматной тіорії, по крайнєй мєрі шо касаєцца начал і дибютів. І пусть ці основи очєнь і очєнь нєполниє і отривочниє, но, по всій відімості, Міхаїл Бриних всьо-такі больше вніманія удєліл формє, а вот содєржаніє, возможно, подбіралося такоє, катороє можно било би обратіть в інтєрєсную как для пісатєля, так і для чітатєля форму стьобного роману-виховання з елементами учєбніка по шахматной тиорії.
суржик – наряду з матюками – головна хвороба сучасної української мови. не тільки сучасної звичайно ж, але. найважливіше щоб цей "літературний прийом" не перетворився на звичку – ця доля вже спіткала багатьох молодих пісатілєй, включаючи "уважаємих". складається враження що без вкраплень російських (здебільшого) й польських слів а також матірщини писати просто не вміють
дядя северин, і кого ж це вона спіткала крім дяді бриниха?
Ще є приклад Люби Кліменко. За аналогією з Бринихом її романи можна назвати "Секс для дибілів".
ну остання книжка в тьоті люби літературною мовою написана, так шо її хтось, напевно, навернув))
палома нєгра? )) а я потіряв її й не встиг навіть відкрить ((
Олесику, а шо це тобі мама порнуху позволяє читать? ))
дядя бодьо, ну порнуха – це те, шо збуджує сексуальні почуття
а тьотя люба клименко збуджує тіки гомеричний сміх))
Матюки і суржик потрібні для того, щоби відсіяти людей з хвільтрами
я лічно книжку не читав покашо, но стало інтиресно – чи давно у шахматах 64 хвігури? чи може там сєанс одноврємьонной ігри на двох дошках?
Ну так, лоханувся трошки. Точніше на 32 фігури:)
Тю, ну там же написано, для кого вони! Тому і 64.
Чогось згадав про нову гру"Шахматы Гарри Поттера":)
Нічо так рецензія, що правда через таку агресивність автора, усе хочеться ділити на 28.
повністю ще не прочитав, але вже кажу: книжка дуже добра :)
теребін теребін,я у батька дибіл