Оксана Забужко в ролі Кассандри

«Книга буття. Глава четверта» - яке майбутнє на нас чекає?

Ім'я Оксани Забужко відоме навіть найбільш віддаленим від літератури людям. Поява будь-якої її книги одразу викликає зацікавлення, проте у «недалеких» осіб творчість авторки окреслюється лише в контексті усім відомих «Польових досліджень з українського сексу». Людям же більш обізнаним з її творчістю остання «Книга буття. Глава четверта» відкриє нові грані таланту Оксани Стефанівни - як письменницького, так і пророчого. «Книга буття. Глава четверта» - це дебют Забужко як прозаїка. Притчу вперше було надруковано у 12-му номері харківського журналу «Прапор», пізніше перейменованого на «Березіль», за 1989 рік. Цей маловідомий твір видавництво «Факт» опублікувало в тандемі з «Інопланетянкою», більш відомою повістю авторки, про яку читач чув уже не раз. Щодо «Книги буття...», то вона вперше друкується окремим виданням.

Твір, який витримав у часі майже двадцять років самовизрівання, читається з неабияким інтересом. Тут ми бачимо витоки манери письма Забужко й певні прогностичні оцінки тих реалій, які зараз маємо у нашій цивілізації.

Я б назвала «Книгу буття...» футуристичною притчею. Нічого насправді фантастичного в ній немає. Це реальність, і вона вже поруч із нами. Забужко називає цей твір антиутопією й відсилає нас до біблійної притчі, в якій згадуються Каїн та Авель (звідти й назва книги). І хоча твір написаний ще у «докомп'ютерну» добу, він виявляється зараз більш ніж актуальним. Цивілізація поглинає минуле людини й позбавляє її майбутнього, вона стирає будь-які моральні устої, створює нові Правила й перетворює людину на здеморалізовану істоту, нездатну мислити, творити і робити щось самотужки. Усім керує система. Ослухатися її - значить одразу потрапити у м'ясорубку, бути страченим і стертим без жодної згадки. «...І від того, що ми возвели Кордони між поколіннями, і забрали дітей у матерів, і замінили шлюбний зв'язок статевим актом, - ми назавжди позбулися змоги зрозуміти, що таке смерть».

Авель, який закохується в Аду і який просто хоче, щоб вони були разом, стає аномальним явищем для цього світу. Авель, який не бажає вбивати варварів і, побачивши раз, як один із них перед смертю молився, усвідомив, що «на його лиці… поки він ото так, невідомо до кого промовляв, проступає щось страшно знайоме – щось таке, що часами заполоняло й Авеля, … тільки він не знав, як це висловити, а цей варвар, що ж виходить, знав?..». Ці сумніви, питання, які постійно виринають у його голові, не дають спокою. Він народжує алогічний набір слів, який, одначе, несе в собі неймовірний заряд енергії, сили.

Врятувавшись від смерті, Авель думає: «…якби цей-о Функціонер Ритуалу та пальнув у нього, Аді б ніколи не почути отого: «Моєї Ади очі темніші темной ночі». А він чомусь певен був, що Аду це схвилює, ну мало чи не дужче од ритуального «Я тебе хочу!».

У «цивілізованому» світі людина самознищується, стирається пам’ять поколінь, втрачаються цінності. Людмила Таран слушно нагадала у зв’язку із цим твором, що «тільки Слово залишається універсальним чинником витворення людини як Божої істоти». Слово стає тим найсильнішим началом, яке зможе сполучити минуле з теперішнім, яке зможе зберегти те, що лишилося і допоможе врятуватися.

«Інопланетянка» - твір, який Оксана Забужко зовсім не випадково подає разом із «Книгою буття…». Це історія про те, як творити вільно, не втрачаючи при цьому відчуття потрібності, немарності справи. Рада відчуває певну дисгармонію, творчий занепад, відповідальність за написане. Вона виповідає свої емоції, думки та прагнення Посланцеві, який прийшов нізвідки і зник так само, як і з’явився. Вона замислюється над категоріями часу й свободи – так само, як Авель, і коли Посланець пропонує їй перейти до «третього виміру» свободи, відмовляється, бо не зможе про це написати.

Щирість, із якою Рада оповідає йому свої переживання, нагадує розмови Богдана та Авеля. Але тут – інший контекст, інша площина, хоча образи Посланця і Богдана можна трактувати однаково: вони допомагають героям зрозуміти себе і зробити вибір. Це початок нових звершень.

Наостанок варто відзначити дуже вдале оформлення обкладинки та високу якість паперу: таку книгу приємно не тільки читати, а й тримати в руках.