Справжній світ ірреального Лондона «За дверима» Ніла Геймана

Речі, написані Нілом Гейманом, сучасним англійським письменником, впізнати легко. І справа зовсім не в одноманітності текстів. Фентезі, хоррор, казки, поетичні рефлексії, комікси, сценарії для телесеріалів – Гейман грається з формами, як захоплений малюк з детальками лего. Проте, Гейман має стиль. Точніше так: Гейман має Стиль. Чудернацька мішанина з дитячих страшилок, казок, міських легенд, снів, міфів, багатомільйонних мегаполісів і древніх покинутих місць сили, божевільних героїв і героїв раціональних, стім-панку і фентезі, тремкого відчуття краси і похабної брутальності; відлуння Толкієна і Гофмана, Лафкрафта і Льюіса, Фармера і Бредбері – все це (і багато чого іншого), проходячи крізь реторти поетичної лабараторії, витворює дивовижні світи, автора яких впізнаєш з перших рядків.

Роман, а якщо бути точним – романізований телесеріал «Neverwhere» авторства Ніла Геймана, «За дверима» (1996 рік), – одна з найбільш «ігрових» речей письменника. На 51° 3' північної широти і 0° 1' східної довготи, знаходяться два міста – Над-Лондон і Під-Лондон. Над-Лондон – Лондон реальний, місто, «в якому більше ніхто не вміє жити», місто «величезне і суперечливе», самодостатнє і чванливе, місто, яке заплатило свою ціну за велич, місто комфорту і респектабельності. На хиткій межі темних провулків і забитих мотлохом підвалів, високих дахів і глибоких станцій лондонської підземки існує інший Лондон. Під-Лондон, Underground. Місто, в якому химерно існують забуті речі, дива, напівстерті спогади, відголосся минулих часів, маргінали, яким забракло місця нагорі, в раціональному і зрозумілому мегаполісі. «В Лондоні багато таких дрібних уламків минулих часів, вони – немов бульбашки повітря в бурштині, в них предмети і місця назавжди залишаються незмінними. В Лондоні багато часу, повинен же він кудись діватися». Під-Лондон – викривлене віддзеркалення реальності, де речі набувають свого істинного значення. Ніл Гейман чудернацько грається із назвами станцій лондонського метро – зупинка Найтсбрідж (Nights Bridge) перетворюється на жахливий Чорноміст, де ти гарантовано зустрінешся з власною темрявою; на станції Ерлз Корт (Earls Court), маючи хороші стосунки з вельможами, маєш шанс потрапити до резиденції Ерлового Двору; а на Блекфазерз (Black Fathers) – до монастирю Чорних Ченців.

Художній світ Геймана, насамперед, є світом глибоко міфологічним. Міф – не лише як художнє обрамлення і постмодернова гра. Міф як спосіб існування і міф як реальність. Згідно з древніми законами, міф повинен мати Героя, який в пошуку власного «я», на шляху дороги до себе, змушений зустрітися віч-на-віч з власною Безоднею. Річард, раціональний і майже задоволений життям лондонського клерка, мимохіть (хоча хіба щось буває випадково під гейманівськими зорями?) стає на шлях героя. На його далекому шляху владолюбності до себе – юнка, що має дивне ім’я д’Верь, наділена даром Відчиняти, маркіз де Карабас – друг, махляр і Трікстер, Мисливиця, яка полює на Звіра – така ж дика і небезпечна, як впольовані нею прадавні звірі. А ще – закутий у в’язницю власної владолюбності, світлий і прекрасний янгол, що тисячоліття назад згубив Атлантиду. Це сонцесяйне створіння марить звільненням і всемогутністю у бонус. Образом янгола Іслінгтона Гейман ще раз нагадує: не плутайте темряву зі злом, а світло – з добром. Іслінгтону дуже потрібен один корисний артефакт – Ключ від реальності. Шукаючи можливість дістати цю штукенцію, прекрасний і світлий янгол наказує знищити родину Відкриваючих Двері, роблячи ставку на дівчисько з різнокольоровими очима, на д’Верь, поруч  з якою неволею опиняється Річард. Є тут і навдивовижу огидна двійця – містер Круп і містер Вандермар, досконалі майстри вбивства і магістри болю. І ціла купа кошмарів, які закручують сюжет роману. Проте весь цей напівбожевільний вихор, як і інші нетрі роману, слугують лише тлом Річардової подорожі до себе, і є скоріше ескізними, легкими мазками древнього художника, що пише міф на стінах печери.

Підземний Лондон не видається надто комфортним місцем. Під-Лондон – така собі підсвідомість Великого Лондону, місто витіснених спогадів, глибинної пам’яті, тваринного страху, а разом з тим...чогось живого і справжнього. Старий Бейлі (в історичній реальності – англійський правник, а нині – назва головного кримінального суду Лондона і Уельса), кумедний добродій, який називає себе людиною дахів і розповідає анекдоти своїм птахам, Ламія (за грецьким міфом – дочка Посейдона, кохана Зевса, ревністю Гери перетворена на чудовисько), прекрасна готична красуня, яка харчується чужими життями, велична Серпентина (в дійсності – назва вузенького озера в центрі Гайд-Парку), химерна алюзія на гофманівську Серпентину, пацюки лондонської підземки – мудрі і прекрасні створіння – всі вони є частинкою Під-Лондону, в якому, незважаючи на поганий запах і не надто хороший стан санітарії, ще є місце для чудес, дружби і честі.

Смердючі лабіринти лондонської каналізації, наповнені мотлохом і напівзгнилими тілами є алюзією на Лабіринт, яким блукає «Мінотавр» з міської легенди – величезний, вкритий бронею зі зламаних мечів, списів і кинджалів невдах-мисливців – Лондонський Звір. Герой вбиває звіра, Герой дістає Ключ від реальності, Герой напівсвідомо і навпомацки шукає дорогу до себе. Герой знаходить її. Герой стає Воїном. Герой отримує можливість переграти свою реальність на власний розсуд. І використовує цю можливість для здійснення найбільшого бажання (як йому видається). Річард повертається у Верхній Лондон. Підвищення на роботі, + 1 до везіння, намір екс-нареченої повернутися…робота, дорога на роботу і з роботи, пиво з колегами. Все, про що він так мріяв, коли, рвучи себе на частини повз над проваллям, коли містер Круп і містер Вандермар надто якісно виконували свою роботу, коли проходив Випробовування Ключем, там… у Нижньому Лондоні. «Я думав, що хочу всього цього. Нормального комфортного життя. Ну звичайно, ви скажете, що я збожеволів. Можливо я дійсно збожеволів. Але якщо це все, що є в житті, я не хочу бути при здоровому глузді». Він не належав більше Великому Лондоні, він перейшов межу середньостатистичної реальності. Його дім тепер знаходився далеко внизу. «Річард важко сів на тротуар, і запитав себе, як же можна було примудритися так зіпсувати власне життя, як це вдалося йому. Потім озирнувся на двері, які надряпав на стіні. На місці силуету відкрилося чорне провалля… Мить Річард дивився на нього із завмиранням серця. Потім кивнув головою, і, не наважуючись заговорити, підірвався на ноги. І вони разом з маркізом пішли крізь діру в стіні, пішли назад в темряву, і нічого по собі не залишили. Навіть дверей». Герой повертався додому, повертався в химерний світ Підземного Лондону.

До речі, на історію Під-Лондону чекає нове перевтілення: голлівудський режисер Девід Слейд і Ніл Гейман в 2010 році обіцяють представити публіці повнометражну екранізацію роману. Що ж, будемо чекати на нову порцію вишуканих кошмарів і ковток підземного вітру. І ще, хотілося б нарешті побачити Геймана в українському перекладі.

І...пам’ятайте! Будьте обережними! Пірнаючи в Гейманові світи, ви наражаєте себе на небезпеку! Прадавні епохи і архаїчні міфи, які Гейман мікшує зі світом великих міст та інформаційних технологій, можуть викликати деформацію вашої реальності.