Василю Стусу сьогодні виповнилося б 71
Повернення з «Таборовим зошитом»
Видавництво «Факт» до минулорічного Львівського форуму видавців випустило у світ книжку Василя Стуса «Таборовий зошит». Він не перестає бути актуальним, повертається до нас крізь час і простір, крізь вистави про своє життя, по-новому аналізується його творчість, друкуються цікаві монографії. Але сам Василь Стус лишається таким же далеким і близьким усім водночас. Як сказав не так давно Василь Герасим'юк, до Стуса кожен має знайти власний шлях, але знайшовши його, навряд чи можна відпустити цього поета зі свого життя.
«Таборовий зошит» розпочинає передмова літературознавця сина Василя Стуса Дмитра. Він укотре піднімає тему ідеалізації тих, кого ми фактично не знаємо, говорить про «шліфовування уявного кліше живої людини панівними ілюзіями аж поки значна і велика людина не перетвориться на зручний і легкий для масового споживання кіч», а це призводить до поверхневого, несерйозного, попсового розуміння творчості таких митців. Саме це зараз роблять з іменем Василя Стуса. Тому «Таборовий зошит» в такому найбільш повному (як для книги вибраного) обсязі покликаний донести усю багатогранність і невичерпність цього поета, це можливість привідкрити завісу його мотивацій, дій і прагнень.
Книга складається з трьох розділів. У першому містяться вірші, зібрані з основних збірок Стуса, у другому - стаття «Зникоме розцвітання» та 12 записів із таборового зошита, у третьому - листи до сина та дружини.
Читачеві цікаво буде прослідкувати еволюцію поета у віршах, його самособоюнаповнювання, розкрити його «самоцінність існування».
Перший розділ розпочинається з передмови до «Зимових дерев» Василя Стуса «Двоє слів читачеві». Потім - вірші з п'яти збірок.
«Зникоме розцвітання» - літературознавча стаття про творчість і життєву філософію Володимира Свідзінського, поета, який тільки зараз повертається до нас і теж потребує вдумливого прочитання. Те, що до «Таборового зошита» була включена саме ця праця, також допомагає глибше зрозуміти Стуса-мислителя, адже саме в ній, наскрізь просоченій напівафористичними висловами, вгадуються основні життєві постулати і самого Стуса. Надзвичайно актуальними і напрочуд точними видаються деякі сентенції. Наведемо кілька цитат саме з праці «Зникоме розцвітання»:
«...всі ріки історії течуть назад»,
«Ми - жертви і водночас - кати»,
«...розпад духовності, призбираної для нас природою, процес згасання людини в людині ми боягузливо звемо історією людського суспільства. Ми ще удаємо, ніби етика нам непотрібна...»,
«Ця облудлива віра в рух як панацею од смертельної недуги, зветься прогресом»,
«розум перетворився на ракову пухлину нашої духовної конституції»,
«творити - чутися в клінічній ситуації»...
Особливу увагу варто звернути на листи до сина та дружини. І не тому що тут Стус - найсправжніший, а тому що, перечитуючи їх, щоразу відкриваєш для себе щось нове, чого раніше не помічаєш. Свої думки, чуття, рефлексії, біографічні моменти автор втілював у незвичайних листах.
Листи Стуса сильно відрізняються від епістолярної спадщини інших поетів, тому що в останні роки життя, «поставлений владою в умови тотальних заборон», Василь Семенович міг реалізовуватися виключно в них. Тому сприймати їх однобоко просто неможливо. І абсолютно правильно підкреслює в одній із своїх передмов Дмитро Стус: «Він перетворює форму звичайного буденного листа у симбіоз щоденної духовної автобіографії, що фіксувала як моменти творчої реалізації, так і його роздуми, розуміння світу й себе в цьому світі». Прочитання останньої збірки Стуса без прочитання листів до рідних буде просто неповним і несправжнім.
У «Таборовому зошиті» зібрані фактично всі твори шкільної та інститутської програми, але прикро, що сюди упорядники не вмістили хоча б уривки з «Феномену доби (сходження на Голгофу слави)», літературознавчої праці про Павла Тичину. Було б непогано, якби з цією розвідкою також можна було ознайомитися і у вибраному.
На обкладинці зображено засніжену стежку, що нагадує про друге заслання Стуса на Колиму, в Кучино.
«Мистецтво для самого митця - смертельне. Бджола, випускаючи жало, помирає», - скаже на початку статті про Володимира Свідзінського Стус - і буде абсолютно правим. Бо мистецтво згубить ще не одного таланта, позбавивши його спокійного і безтурботного життя й давши «продовження біографії» після неоднозначної смерті. І хай повернення Стуса не буде простим, хай не всі з першого, третього, п'ятого разу зрозуміють усю глибину його творчості, проте він стає все більш необхідним, ми відчуваємо потребу в ньому. Лишається тільки побажати, щоб вона тільки зростала, а запланований вихід 12-томного видання творів Василя Стуса не відкладався до 80-річчя.
