«Нянька-ненька»: Заробітчанські будні від Оксани Драчковської

Присмак недовершеності й недосказаності залишається після прочитання повісті «Нянька-ненька» письменниці із Чернівців Оксани Драчковської. Наче повість не закінчилася, а лише починається. Наче і не повість це зовсім, а основа для сюжету нового серіалу, який, можливо, знімуть українці разом з іспанцями чи італійцями. Адже йдеться у книзі в основному саме про ці три національності.

Авторка, ймовірно, і не заперечила б вищесказаного. Адже твір свій не назвала ні романом, ні повістю, ні оповіданням. «Зі щоденника заробітчанки» - читаємо на обкладинці одразі під назвою. А щоденнику притаманно обриватися на півслові – тоді, коли закінчується зошит, у якому він пишеться або ж коли завершується певний період життя людини. Власне, і писати рецензію на щоденник (а не на роман чи повість) – річ, на мою думку, невдячна. Як можна рецензувати чужі думки та емоції? А ще й ті, які ти, немов крадучись від когось, читаєш у чужому зошиті. Тому тут йтиметься здебільшого про суб’єктивні судження рецензента.

«Нянька-ненька» - про життя заробітчан у Іспанії. Приваблює те, що книга написана без надмірного для таких історій трагізму. Важке життя заробітчан описується просто і легко. Мовляв, а як же інакше? Напевно, тому повість і читається на одному подиху. Читаючи «Няньку-неньку», впізнаєш історії товаришів чи знайомих, які приїздять з-закордону у найкращому випадку на Різдво та Великдень. Жінка з чоловіком, шукаючи кращої долі та більших заробітків, виїздять на чужину. Єдину дитину залишають в Україні. Закордоном все начебто складається. У жінки після тимчасових заробітків з’являється робота у хорошій родині – вона доглядає за їхнім сином. Чоловік героїні працює на будівництві. Все у кращих заробітчанських традиціях. У тих же традиціях – туга за Батьківщиною і, можливо, подекуди надмірний патріотизм, який чомусь відчуваєш лише у чужій країні. Заробітчанські будні «пересипані» описами природи та побуту Іспанії. Лише кінцівка повісті змушує в дечому переглянути свої стереотипи щодо подібних історій. Адже герої «Няньки-неньки» таки повертаються додому, незважаючи на всі матеріальні переваги, які має для них Іспанія. Втім, повертаються вони вже з паростками Іспанії у своєму серці. І, напевно, після приїзду до України трохи сумуватимуть вже не за гуцульськими смереками, а за острівними пальмами…

І може, хтось після описів автора ще раз зітхне про нелегку долю заробітчан. А хтось, можливо, втішиться з того, що має тепер на Україні. Але в будь-якому випадку час проведений з «Нянькою-ненькою» ви не вважатимете витраченим намарне.