«Королівство» Дяченків допомагає дорослішати
Ви колись мріяли про власне Королівство? Ні, не про принца на білому мерседесі чи арабського шейха на нафтових родовищах. Про Власне Чарівне Королівство! Про фей, драконів, чари і безмежні простори. Про світ, який рятує від буденності вас і який ви рятуєте від якоїсь страшної халепи...
Напевно, колись таки мріяли. Не дарма ж кожен хоч раз у житті відкривав роман-фентезі. Особливо, коли це така яскрава і приємна штука, як фентезійна трилогія Марини та Сергія Дяченків, написана спеціально для дітей і підлітків. Та й як від такого не розмріятися? Коли глибоко в душі (чи не дуже глибоко) ми завжди лишаємося дітьми, що чекають на диво!..
Якось так траплялося, що купуючи фентезі я примудряюся вхопити другу чи третю книгу з серії. А потім виявити: «Ой, щось було і на початку!». Те саме ледь не сталося цього разу на Країні Мрій. Підійшла до «дитячого» намету «Зеленого пса», погортала книжечки, вподобала приємну синю з заманливою назвою «Зло не має влади» і збиралася вже йти, коли почула: «А що, перші дві у вас уже є?». Як можна було не помітити написаний в кінці перелік з трьох книг? Адже їх спеціально для таких неуків пишуть: Ключ від Королівства, Королівська обіцянка, і тільки потім Зло не має влади... На щастя, промах було вчасно помічено і виправлено: з Києва я їхала з трьома книжками.
Спитаєте: ну і що такого особливого може буди у фентезі, та ще й дитячому? Особливого? Та може і нічого. Просто добра казка, що допомагає дітям трохи подорослішати. Котра вчить дотримуватися обіцянок, відповідати за себе і за інших.
Відповідальність за свої вчинки – це якраз те, чого бракує нам, дорослим. Ми боїмося зробити зайвий крок і боїмося наслідків цього кроку. А Ліна Лапіна, головна героїня Дяченків, не боїться. Ні, вона не безстрашна. Звичайний підліток. Просто переборола свої страхи, перестрибуючи з небезпеки в небезпеку, з халепи в халепу. Навчилася чаклувати, воювати, лікувати. І навіть літати. А ще... Ще багато чого! Заради друзів, заради порятунку дорогих для неї людей, заради ВИЩОЇ МЕТИ...
Усі три книги читаються легко, як і інші твори Дяченків. Захоплюють, затягують з першої сторінки... А потім виявляється: сідав читати ввечері, а вже ранок, солов’ї заливаються і за дві години на роботу...
Мабуть, саме такі книги дітям і потрібні. От тільки один недолік (значний, як на мене): у третьої книги, очевидно, інший перекладач. Була-була Королева Туману, і аж раптом у третьому томі – Мрячна Бабера. Я вже не кажу, що Ліна тільки в третьому томі раптом стала Оленою... Знаєте, як воно буває – прокинулася іншою людиною... Ну і інші дрібниці, що, в принципі, майже не псують загального враження – ми дорослішаємо, але чари лишаються...
І коли вчергове роздратоване своїми ж невдачами керівництво надриває горло над твоєю головою, хочеться сказати «Зло не має влади!»... і вірити, що подіє.
