«Мертвий Півень» та Юрій Андрухович нарешті зробили ЦЕ!

Так мало статись, щоб в один час, в зазначеному місці, у правильному місті  потрібні одне одному люди зібрались разом – і зробили це. Записали повноцінний альбом, який назрівав, здається, ще з 2006-го, коли вийшли «Пісні для Мертвого Півня». Потім, наче репетицію чи третій дзвоник у театрі, слухачі отримали «Кримінальні сонети», дещо неочікувані, але тенденційні. І, нарешті, як органічний результат творчого пошуку у цьому ж напрямі, народився «Made in ЮА». Написавши так багато віршів, які потім стали піснями гурту, Юрій Андрухович, ім’я якого поміж інших літер зашифроване у назві альбому, весь час стояв десь поруч з групою, з’являючись і зникаючи на виступах останнього концертного туру, чи озивався окремими треками на диску «Кримінальних сонетів». Але хотілось почути голос Юрія саме як органічну частину мертвопівневого звучання. Як відомо, мрії, а тим паче, такі чисті і світлі, мають здатність здійснюватись. Сталось неймовірне – Андрухович придбав квитки на півроку вперед, спланувавши візит до Півнів, які теж здійснили майже неможливе – зібрались докупи з різних куточків України, втіливши, як колись, могутнє тіло «Мертвого Півня».

Альбом, що став своєрідним підсумком творчості гурту за двадцять років, не страждає від надмірної скромності. Перша ж пісня диску – «Пам’ятник» – під важкі гітарні рифи, так добре знайомі ще з часів «Старенького Харлею», впевнено заявляє: «Ми помрем не в Парижі, бо ми взагалі не помремо!».Композиція, як власне, і всі на цьому диску, написана на вірші Юрія Андруховича, і заспівана двома непересічними особистостями – Міськом Барбарою і, звичайно ж, автором слів, Патріархом Бу-Ба-Бу, чи ще інакше кажучи, «цим третім». Вступні акорди та завершення пісні, самоіронізуючи, апелюють до хіта «Ми помрем не в Парижі», та піднімають планку альбому до справді пам’ятного. Ніхто не здивується, якщо за певний час почнеться збір коштів на встановлення описаного в пісні постаменту «...перед Оперним в центрі...».

Друга пісня змушує зауважити, що звучання Мертвого півня дійсно трохи поважчало. Не збавляючи обертів після відмови від смерті, Місько та Юрій продовжують співати рок, і аж ніяк не джаз. Події вересня 2001-го постають у новому ракурсі, змішуються з колоритом українських заробітчан та шумом поїздів і залишають по собі саме тільки: «Seven–Eleven!»

Третій трек – «Вольф Мессінг. Вигнання голубів» – з перших нот вражає гармонійністю виконання. На зміну жвавості перших двох треків приходить світла печаль третього.  Музика, голос і текст змушують направду повірити у двох голубів, що живуть десь між скронь героя пісні.

Четвертий запис на диску, «Амалія Неборака», Місько починає іспанською приблизно так: «Adios muchachos...», надалі чергуючи її з українською, веде романсову оповідь від імені закоханого Самійла Немирича – одного з героїв віршів Юрія Андруховича.

У п’ятій пісні – «Лемберзька катастрофа 1826 р.» – музиканти вкотре змінюють стиль виконання, в той же час, як ніколи, залишаючись саме «Мертвим Півнем». Бурлескно-балаганна історія про падіння Ратуші, через що «погиб трубач, двох жовнірів, кількох робітників», ставить питання смерті, пам’яті, самотності, виразно контрастуючи з гучним і веселим музичним супроводом.

У шостому записі «Мертвий півень» повертається до власної класики – пісні «Липи(коло)», освіжаючи її виконання і нагадуючи про те, що за цілу епоху ліком у двадцять років гурт  зазнав невідворотних змін і, водночас, залишився тими самими закоханими у життя хлопчиками, яким був на початку далеких 90-х.

«Ми так жили, немов співали джаз» – лірична історія не тільки післяноворічного ранку року 1979-го пера Юрія Андруховича, але й персональний життєпис цілого покоління українців, болючо-близький і сьогоднішньому слухачеві. Як завжди, «Мертвий Півень» з кожної пісні витискає максимум – чого варте насвистування під час приспіву, яке починається лише з другого куплету, деталь майже незначна, але вагома і важлива. Взагалі, музика цього альбому Півнів є набагато насиченішою, ніж раніше, партії інструментів стали більш складними і ретельніше прописаними.

Восьма композиція «CallingDem» здатна закрутити голову будь-кому, занурюючи в стан алкогольного сп’яніння, перевтілюючи слухача у вісімнадцятилітнього студента і, одночасно, вже дорослого і успішного Юрка Андруховича.

«Пастух Пустай» – одна з найлегендарніших пісень «Півнів», що включалась до багатьох антологій та збірних альбомів, тепер постала у новому варіанті, трохи важчому за звучанням та оздобленому кількома додатковими рядками тексту. Варто відзначити, що «Made in ЮА» став більш сміливим не тільки з музичної точки зору – тут органічно зібрані різнопланові за стилем виконання композиції – а й подорослішав текстуально. «Мертвий півень» вже не боїться «смачного» слівця. Так, раніше існувало два варіанти пісні «Переваги окупаційного режиму» з різними закінченнями приспіву. Тепер все стало простіше – «Мертвий півень» виріс. Двадцять років для музичної групи – це життя різних людей, прожиті на зламі епох, які так чи інакше долучались до непересічної формації, це – шлях від першого запису до останнього на сьогодні альбому, за словами ЮА, абсолютно найкращого.

Але дев’ятьма композиціями альбом не закінчується, залишаючи на десерт останню бонусну доріжку – «Етюд з воронами» у виконанні Юрія Андруховича. Хоч як акцентуючи увагу на поважчанні музики «Мертвого Півня», не можна не визнати, що цей варіант «Етюду» є м’якшим, сказати б, приємнішим за минулий. Голос Юрія зворушливо виводить вже знаний мотив, але кому, як не автору, вдалося б заспівати пісню на власний текст так чуттєво.

Після бонусу йде настановна промова від Патріарха, яка починається словами: «Ми не вміємо і не хочемо робити з життя мистецький твір». Її текст доповнює все сказане, заспіване та зігране за сорок п’ять хвилин звучання платівки. Урок завершено. Хай живе урок! Залишається перемотати на початок і натиснути PLAY.