BLUENECK: британська пост-рокова казка
BLUENECK – гурт із півночі британського графства Сомерсет. Творчість колективу увібрала в себе весь багатий досвід англійського пост-року, загорнувши його в ембієнт і приємний меланхолійний вокал Данкана Еттвуда. Вони займають почесне місце серед таких відомих гуртів, як Godspeed! You Black Emperor, Sigur Ros, Mogwai та ін.
За час свого існування колектив випустив 3 альбоми. Останній з них, «Repetitions», котрий вийшов зовсім нещодавно, музиканти презентували в Києві. У інтерв’ю журналу «AZH» лідер гурту Данкан Еттвуд поділився думками стосовно нового альбому: «Я особисто вважаю, що «Repetitions» є відчуттям неймовірного болю... Але таким, що ви почнете насолоджуватися його ступенем. Дуже дивне відчуття. Майже ніби ви не можете відчувати нічого більше. Ви оніміли... Але ви все одно знаєте, що біль тут... його важко пояснити, але, сподіваюся, ви начебто знаєте, що я маю на увазі?».
Перед виступом британців глядачів «розігрівали» Hungry for Hands. Їм дійсно вдалось підняти температуру в залі перед виходом на сцену головних гостей.
Організатори обрали для концерту нетрадиційне місце – Етноклуб музею Івана Гончара. Але, як не дивно, британці дуже гармонійно вписались в інтер’єр. Гурт виступав між двома великими фотокартками XIX ст. із зображенням українських сімей в народних костюмах. Це ще більше посилило незвичну атмосферу концерту. Увечері 20 жовтня всі присутні ніби потрапили в казку. І хоч казка ця – для дорослих, не обов’язково з геппі ендом, але – не менш містична, непередбачувана і несподівана.
Blueneck виконали пісні з усіх трьох альбомів. Під час концерту учасники гурту неодноразово змінювали інструменти. Кількість гітар коливалась від двох до чотирьох, додавались скрипка, клавіші, барабани. Незважаючи на те, що в репертуарі гурту ліричні, іноді навіть депресивні пісні, самі музиканти – дуже веселі, відкриті і з неординарним почуттям гумору. У перервах між композиціями вони розважали публіку, не дозволяючи остаточно «від'єднатись» від світу і назовсім поринути вглиб себе.
Музика колективу – надзвичайно ніжна, витончена й романтична. Кожен звук на сцені створювався так, ніби музикант ледь торкався свого інструменту. Він ідеально його відчуває, а спільне звучання всіх інструментів робить тебе, коли ти слухаєш, легким, майже невагомим. З’являються крила, ти відриваєшся від землі, вирушаєш у романтичну подорож, насолоджуєшся краєвидами. Присутність у композиціях Blueneck вокалу, на перший погляд, ніби дозволяє підтримувати хоч якийсь зв’язок з реальністю. Насправді ж голос Данкана Еттвуда закрадається і у найглибші глибини підсвідомості.
Талановиті митці засобами музики змогли передати найтонші порухи душі, відтворити найприхованіші емоції. І тільки переживши отой всепоглинаючий, «всесвітній» біль, який заповнює тебе всього зсередини і так само огортає зовні, можна було до кінця відчути музику, яка звучала, стати з нею одним цілим, щоб повністю очиститись і оновитись.
Хоч Blueneck зіграли тільки 10 пісень, не було відчуття того, що їх виступ тривав недостатньо довго. Все звучало абсолютно цілісним і довершеним.
Фото – Христина Гладка, fadiez
