Концерт-закриття ГогольFest - музика для мужика

Склад учасників на концерт-закриття ГогольFest попередньо дуже обнадіював. Шанс отримати такий лайн-ап випадає нечасто. В процесі концерту деякі кредити довіри були печально загублені, інші ж виявилися жирним муз-капіталовкладенням.

Спізнився на початок і пропустив виступ дніпрян сахАра сАхара. Після весняного виступу в 44 залишили дуже приємні спогади, так що спробую потрапити на їхній концерт наступного разу.

Далі на сцені опинилися Солома-гурт. Так-так, «опинилися» і слушне запитання: «Як вони там опинилися?» Було нудно. Вокал одноманітний, біти передбачувані, мелодії майже відсутні. Я розумію що гран-прі ювілейної Червоної рути і все таке, але це скоріше свідчить про низький рівень учасників самого фесту та компетенцію журі фестивалю. І що найсумніше – концерт-закриття потім затягнувся і дві останні групи грали для напівпорожнього залу, в той час як на унилих співах гурту Солома публіки було досить багато.

Негрузовики вже майже рік шукали можливості представити київській публіці програму «Не улыбаются». Як виявилося, не знайшлося жодного клубу, який би зміг прийняти в столиці команду, що записала одну з кращих вітчизняних платівок  2008-го. Гігантський плюс в карму за це організаторам ГогольFest. Основне запитання: «Як вся ця електроніка буде звучати наживо?» Негрузовики зняли з обговорення вже до кінця першої пісні. Концертні аранжування начинені таким потужним грувом, від якого неможливо ухилятися. Ну і Антон – це як мінімум «голос вопіющого в пустелі для хіпстерів». Мультимедійне шоу зі всіма цими відеорядами, анотаціями, музичними паузами було органічно вплетене в концерт, що буває дуже рідко. Ну а зв’язка «Радіо Nostalgie – (Мой друг) Риджбек» варта цілого концерту. Для аргументації неофітам ось один трек з дебютника:

SunSay був просто пустим. Треба бути достатньо самозакоханим та самовпевненим, щоб під час фестивального виступу (не сольного концерту) грати чотири поспіль нові композиції, і співати все це в очі публіки, яка чекає хітів з дебютного альбому. Я розумію, що матеріал першого альбому Андрій представляв весною 2008-го і в квітні цього року теж грав кілька пісень, але так як було побудовано сет-лист на закриття ГогольFest, робити просто не можна. До слова, нові пісні дуже розчарували – композиції дуже хитромудро зааранжовані, ще один музикант з волинкою, кларнетом і тими всіма сопілками та тилинками, але при нагромадженні велетенської різноманітної форми, всередині нових треків пустка і кращий з них міг би стати найгіршим на першій платівці Сана. І ще маленьке зауваження. Якщо після свого виступу Андрій стояв в залі і не відмовляв жодній фанатці, яка хотіла сфотографуватися, то чому було не піти трохи назустріч слухачам ще на

сцені?

Перед тим, як на сцену вийшли Мои Ракеты Вверх, публіка погнала доганяти останні потяги метро, а шкода. «Ракети» в своїй концертній іпостасі – це такий велетенський поклон всьому найкращому, що сталося з рок-музикою в 90-тих. Тут вам і цитата з Depeche Mode в фіналі Nightmaremars, і кавер Pixies, і ціле попурі з жирнючих уривків. До концерту особисто я чув лише кілька пісень гурту, але під час виступу вони так акумулювали увагу, що цьому важко опиратися. Весь цей гітарний рев, космічний нойз, подача вокаліста, періодичні зміни ритмів і, головне, щирість (музиканти грають до фінального свистка) вкупі зробили їх моїм особистим відкриттям ГогольFestу.

Ну і Дети Picasso, вже колись мене в буквальному розумінні приперли до стінки, коли далеко за північ відіграли на Wan2 Stage фестивалю Sziget. Грали переважно матеріал з альбомів «Этнические эксперименты» та «Turbo Mairik». На сцені, як і в записах, Дети Picasso демонструють те, що можна зробити з етно-музики та року при правильному до них підході (те, що за останні 5 років популяризації етно в Україні не зміг ніхто). Гаяне і компанія чітко розуміли, що публіка, залишаючись на них, вже пропустила весь громадський транспорт, давали добряче, всі удари в рамку воріт. Дуже шкода, що гурт не привіз з собою відео-інсталяції, зробленої з фільмів Параджанова, якою було оформлене шоу в рамках Sziget.

 Про фест і все, що я про нього думаю, вже висловилася пані Гафійка ось тут, тому не буду помножувати сутності понад необхідну кількість. 

Фото з ЖЖ-спільноти фестивалю